Ми з чоловіком довго не могли завести дітей. Ходили на консультації, зверталися до лікарів. Виявилося, у нього були проблеми щодо чоловічого здоров’я. У мене, дякувати Богу, з цією справою все було гаразд. Що вдієш, доля значить така.

Я ніколи не докоряла чоловікові щодо того, що було йому непідвладно. Але на 8-му році нашого спільного життя відбулося диво і в нас з’явилася одразу двійнята. Інформація для скептиків: обидва хлопчики ще з народження були як дві краплі води схожі на батька.

Так як чоловік заробляв пристойно, а я звикла до домашніх турбот, думати про роботу мені не довелося. Звичайно, домашньої рутини побільшало, але вона була мені в радість.

Зі свекрухою у нас спілкування не склалося. Причому із самого знайомства. От і з онуками вона допомагати не хотіла. Ну могла прийти раз на місяць, принести якихось фруктів та помилуватися малечею. Але щоб посидіти з ними — ніколи.

Зате за моєю спиною розмов від неї було достатньо. І те, що я поправилась після пологів (а я завжди була схильна до повноти), і ставлення до мене в неї якесь не таке, як їй потрібно. Чоловік пару разів мені розповідав, що свекруха навіть плакала, згадуючи, як я її ображаю своїм ставленням. Хоча я, зі свого боку, жодних приводів взагалі не давала. Та й який сенс? У мене діти маленькі, зайнятися чи нічим?

Ну і в один «прекрасний» вихідний день, коли я прийшла з магазину, чоловік вже чекав на порозі. Одягнений, взутий, із сумкою через плече. Розповів мені новини: «Пробач, кохана, я знайшов іншу. Життя без неї немає, і все тут. Квартиру залишаю тобі, аліменти платитиму. Тож пробач і прощай. Нам було добре».

Коли я проплакала кілька годин і вирішила зателефонувати батькові своїх дітей, його телефон уже вимкнено. Куди він пішов, я, ясна річ, не знала. Свекруха на мій дзвінок відповіла відразу. І єхидним голоском повідомила про те, що я сама винна у своїх нещастях. А Олена, його нова пасія, розумниця, красуня, струнка, як лань, і в усьому її сина слухається. Так що заради мене і всього хорошого. Жаль тільки, що я квартиру змогла відхопити, ось промах так промах.

Хоч я й намагалася господарювати, але грошей зовсім не вистачало. На роботу я вийти не могла зі зрозумілих причин, тож треба було терміново щось вигадувати. І згодом потрібний варіант таки знайшовся. Я просто почала робити те, що й так добре вміла. Готувати. Закуповувала потрібні продукти та ліпила вареники, пиріжки, пельмені. А потім продавала готові страви та заморожені напівфабрикати всім охочим через Інтернет. І народу сподобалося.

Не сказати, що мені було дуже легко або моя нова робота приносила нечуваний прибуток, але сяк-так ми зажили як люди. Діти росли, я навчилася працювати вдома, так що навіть могла виділити якийсь час собі на відпочинок, щоб не збожеволіти. Одне лише питання, що робити далі? На побачення з іншими чоловіками я не мала ні часу, ні бажання. І раптом якось пізно ввечері у двері моєї квартири пролунав раптовий дзвінок, а потім ще й стукіт.

Хто це міг бути? Гості до мене ходять нечасто, та ще й такої години. Невже це…? Як він ще адресу не встиг забути за такий час? І що ж робити? Довелося піти, відчинити двері. З повною головою різних думок я повернула дверну ручку.

На порозі опинилася моя єдина і «улюблена» колишня свекруха. Нещасна, якась сутула. І відразу, не заходячи до будинку, вона почала скаржитися мені на свого сина нову невістку, яку він привів до її квартири.

Незважаючи на всі спроби моєї свекрухи сподобатися новій жінці мого колишнього чоловіка, та жодних теплих почуттів зі свого боку не демонструвала. А потім і зовсім почала намовляти всякі гидоти. Мовляв, трьом їм буде тісно, ​​мабуть, треба, коханий, твою матусю віддати до будинку для літніх людей. І, незважаючи на всі протести моєї свекрухи, її синочок став на бік свого нового кохання. Ось тут і виявилося, що я свого часу була не такою вже й поганою невісткою. Тому тепер у неї дозрів новий план.

«Дорогенька, ти пробач мені за минуле. Я не розуміла. Але тепер до мене, нарешті, все дійшло. Ми повернемо все, як було. Я його мати, а ти мати його дітей. Нас двох він точно послухає. Просто треба все зробити розумно, і він повернеться додому, як миленький. Значить так, ось тобі його номер телефону…»

Я зачинила двері з розмаху, навіть трохи злякавшись, чи не зачепила я ними свого несподіваного гостя. Подивилась у вічко і переконалася, що все з нею нормально. А потім, як ні в чому не бувало, пішла в кімнату до дітей. Нехай краще все буде так, як є, чим ще раз зв’язуватися з цією божевільною сімейкою.

Виганяти рідну матір ? Це ж жах якийсь. А йти з сім’ї заради молодої красуні, покинувши своїх дітей?! Живіть там, як бажаєте, мені вас не шкода. А я краще буду ростити своїх дітей і не думати про весь цей цирк. Відмінна ідея, як на мене.

КІНЕЦЬ.