Три щасливі дні… мав чоловік, поки він не зрозумів, що ні мене, ні дитини у квартирі немає. Кому розповісти – ніхто не повірить. Мій “вірний” чоловік і “люблячий” батько помітив, що ні мене, ні сина немає вдома лише на четвертий день нашої відсутності!

Розповім передісторію. Я одружена майже три роки. Перший час нашого, з Олегом, шлюбу можна навіть назвати щасливим, адже нам із чоловіком – трохи за 20, обидва – молоді, веселі, активні.

Ми часто ходили на концерти та в кіно, гуляли парком, їздили на море… Загалом, розважалися як могли. Зараз у нас є син Кирило, йому трохи більше як рік. Коли я дізналась, що чекаю дитину, моє життя змінилося.

Я, звичайно, осіла вдома, весь час була поряд із малюком. Ось тільки Олег свій спосіб життя не змінив. Він продовжував ходити на тусовки, гуляти, часом навіть не ночував удома.

Коли я просила його допомогти посидіти з дитиною, він тільки відмахувався, казав, що втомився чи йому ніколи. Звісно, ніколи!

Адже подивитися відеоролики у Ютубі – це дуже важливо, набагато важливіше, ніж власний син. У мене виникло відчуття, що я живу не з коханим чоловіком, а з котом, що гуляє.

Спочатку я заспокоювала себе, думаючи, що Олегу нецікаво бути поруч із немовлям, яке просто лежить чи плаче. Я вирішила трохи зачекати. Але потім Кирило став сідати, повзати, намагатися вставати, нарешті посміхатися!

Всі ці милі моменти в житті нашого малюка Олег не помічав, його цікавило тільки те, що є в холодильнику і який фільм подивитися перед сном. Кілька днів тому я зрозуміла, що в мене здають нерви.

Я смажила м’ясо і відволіклася на сина, який розплакався. В результаті м’ясо підгоріло, а Кирило все ніяк не міг заспокоїтися.

Очевидно, малюка знову турбували зубки. Я почала заспокоювати дитину, сподіваючись, що, як тільки він засне, я зможу приготувати іншу страву і відмити плиту.

А потім я задумалася: “А заради чого я все це роблю? Заради кого?” Мій чоловік укотре затримувався десь, навіть не попереджаючи мене про це. Я заколисала сина, поклала його у коляску, зібрала мінімум речей та поїхала до батьків. То був вечір п’ятниці.

Звичайно, мої батьки дуже здивувалися, коли побачили мене ввечері на своєму порозі. Дякувати, вони не ставили зайвих питань. Я ж тієї ночі нарешті відіспалася. Вранці моя мама сама нагодувала онука і навіть встигла з ним погуляти.

Я почувала себе спокійною. Ось, тільки чоловік щось мені не дзвонив. Я вирішила, що він просто образився на мене і вичікує паузу. Але ні в суботу, ні в неділю Олег дзвонити не став.

Тільки в понеділок увечері чоловік таки набрав мій номер.
– Кохана, а де ви так довго гуляєте? Цілий день вас удома немає, – лагідним голоском сказав Олег.

– Ти сказав “цілий день”? – перепитала я чоловіка.

– Ну так. Я ще вранці на роботу не пішов, щось зі шлунком негаразд. Лежу, хворію, чекаю на вас, а ви не повертаєтеся, – все тим же голосом говорив Олег.

Я пояснила чоловікові, що нас з Кирилом вдома немає три дні, а потім просто поклала слухавку. Дивно, що Олег взагалі помітив нашу із сином відсутність. Проте тепер я точно впевнена, що правильне рішення – це розлучення.

КІНЕЦЬ.