Свою історію я почну з того, що ми з сином (йому 30-ть років) живемо в одній квартирі, так як по іншому у нас не входить, йому нікуди піти.

Раніше я мала невеликий, бізнес (я займалася дизайном інтер’єрів), добре виглядала, непогано заробляла і, в загальному, була досить щаслива.

Погано на той час було те, що я тоді дуже мало уваги приділяла своєму єдиному синові, мало проводила з ним часу, часто віддавала його бабусі та дідусеві.

Останній клас школи він закінчував у бабусі з дідусем в сусідньому місті, тому що мій останній чоловік Андрійка просто не переварював.

Бог покарав мене за цей вчинок, з чоловіком я розлучилася. Син повернувся, вступив до університету, правда там я йому вчитися не дала, змусила піти в академічну відпустку і влаштуватися на роботу, так як вчився він погано.

Обстановка ставала дедалі гірше. Син почав підвищувати на мене голос, приводити на ніч друзів, тоді я відселила його з квартири (яка, до речі, була подарована нам моїм батьком) на орендовану квартиру, яку оплачувала сама.

За все те, що я зробила по відношенню до власного сина, я розплатилася сповна: я залишилася без друзів, без роботи, без здоров’я. З молодої привабливої ​​жінки перетворилася на руїну (у мене інвалідність 3-ї групи, не хочу писати захворювання, їх у мене цілий букет, але обслуговую себе сама, слава Богу).

Квартира, колись відремонтована по моєму дизайну, за цей час встигла перетворитися в халупу, хоча я намагаюся підтримувати хоча б чистоту. Син так і не закінчив університет, освоїв самоучкою затребувану спеціальність і зараз працює. Він дуже добрий і чуйний хлопець, і у нього є друзі, хоча їх і небагато.

Пару років тому він захворів міжрeберною невpалгією і до сих пір не вилікувався, причому він каже, що хворіє саме через мене, мовляв на нервовому грунті.

Він став сердитий, може зірватись ні з того ні з сього. Останнім часом ми майже не спілкуємося, хоча я намагаюся бути незмінно ласкавою з ним і пробачати будь-які його вчинки.

Нещодавно я сказала, що хочу влаштуватися працювати хоча б оператором (я дипломований програміст), так він мені відповів, що мене тільки підлогу мити візьмуть, для мене таке почути – було неочікувано.

Ми живемо поруч, як зовсім чужі люди, і я впевнена, що була б у нього можливість піти, він би пішов, тільки йти йому нікуди.

КІНЕЦЬ.