Я опинилася в дивній ситуації: я виховую не лише свою доньку Марину, а й двох дітей моєї сестри, Галину та Дарину. Для зовнішнього світу усі три дівчинки були мені як рідні.

Коли вони виросли, моя сестра з’явилася знову, вимагаючи, щоб її дочки підтримували її матеріально, але я не могла погодитися з цим, особливо з огляду на її зневажливу поведінку до них усі ці роки.

Моя сестра, яка була старша за мене на чотири роки, завжди прагнула розкішного способу життя і зневажала нездатність наших батьків забезпечити це.

Ще до того, як пішов із життя наш батько, коли мені було 13, сестра зневажала саму ідею навчання і відмовилася від подальшої освіти заради розкішного життя.

Після закінчення школи вона поїхала до обласного центру, порвала з нами всі зв’язки та жила з літнім чоловіком, який пізніше покинув її та двох їхніх дочок.

У результаті сестра залишила дівчаток з нашою матір’ю, і будучи студенткою, я допомагала їх ростити. Моя сестра була відсутня, зайнята своїм власним життям.

Від неї не надходило жодної фінансової підтримки: ми з матір’ю забезпечували все.

Коли я вийшла заміж, мій добрий і розумний чоловік запропонував взяти до себе дівчаток.

Ми ростили їх у нашому будинку, і вони почали називати мене “мамою”, але знаючи, що їхня біологічна мати знаходиться в іншому місці.

Через рік ми почули, що в моєї сестри з’явилася нова сім’я, але вона так і не зв’язувалася зі своїми дочками.

Тепер у Галини та Дарини своє життя та кар’єра. Проте кілька днів тому Лариса спливла на поверхню, шукаючи фінансової підтримки у дочок, якими вона нехтувала.

Я знаходжу її поведінку гідною жалю та зневаги. Як могла мати виявити таку байдужість і тепер чекати на допомогу?