Зустрів прекрасну жінку. Нам по 30, ми схожі за характером, у нас чудові стосунки. У неї є маленький син, вона мені розповіла про це відразу.

Я її зрозумів і прийняв, але поставив умову – у дитини є свій батько, і хай він його утримує.

Я не збираюся його уникати, але дарувати іграшки, одяг і в цілому забезпечувати його я не хочу. Будемо дружити і спілкуватися, але не більше того. Тільки за таких умов я погодився з’їхатися.

Вона сказала, що всі матеріальні витрати за сина ляжуть на неї і на її колишнього чоловіка. Все-таки, це дійсно не моя турбота.

Пару місяців все складалося чудово – її колишній справно надсилав матеріальну допомогу, вона щось сама купувала .

На мені витрат ніяких не було. Але недавно почалися ввічливі прохання купити смачненького або шмотку якусь.

Я не жлоб і непогано заробляю, але я не хочу витрачати свою зарплату на чужу дитину! Я хочу свого!

Я вражений, що вона може у мене таке просити після нашого домовленості! Невже вона забула? Я не хочу її образити і мені трохи соромно нагадувати про свої умови.

Як максимально коректно поставити її на місце і змусити не звалювати на мене фінансові питання, що стосуються її сина?

КІНЕЦЬ.