Той день ознаменував важливий поворотний момент у моєму житті, оскільки ми з дружиною завершили наш шлюбо-розлучний процес.

Наша дочка залишилася зі своєю матір’ю, що, на мою думку, було найкращим рішенням. У питаннях виховання я відчував, що роль батька полягає в тому, щоб забезпечувати фінансову підтримку та захист, а не в тому, щоб брати на себе основну опіку.

Я відмовився від усього, що ми придбали разом за час нашого шлюбу: від квартири, машини та іншого майна.

Їхня присутність у залі суду тільки посилювала мій біль і нагадувала мені про мою нездатність зберегти нашу сім’ю. Розмірковуючи про свої дії, я зрозумів, що часто ігнорував почуття та побоювання своєї дружини, надто занурений у свою втому від роботи.

Коли я повернувся до нашої квартири, щоб зібрати свої речі, зрозуміли, що мені потрібно буде організувати транспортування всіх цих валіз.

Поки я збирав речі, моя дружина згадала про свій намір продати квартиру і переїхати в інше місце, прагнучи почати все спочатку, далеко від спогадів про наш 12- річний шлюб. Її рішення знайшло відгук у мені.

Протягом 10 років, нашими спільними зусиллями, ми придбали квартиру, працюючи в дві, а іноді і в три зміни, щоб погасити іпотеку.

Ми завжди досягали успіху, коли працювали як команда, і усвідомлення цього тепер завдавало мені нестерпного болю, оскільки я усвідомив це занадто пізно.

У момент просвітління я навіть виронив свою сумку, розсипавши її вміст. Тієї миті я вирішив, що супроводжуватиму її і в цьому новому розділі, залишивши позаду минуле і той біль, який воно уособлювало. Сподіваюся, вона вибачить і прийме мене…

КІНЕЦЬ.