Напевно, анекдоти беруть із реального життя. Принаймні у моїй скарбничці вже є одна смішна історія, від якої мені якось невесело. Мій чоловік Антон вже кілька місяців поспіль розповідає мені про те, як він завзято шукає роботу і ходить на співбесіди.

Я йому, звісно, вірю. Насправді ж, мій благовірний відпочиває на квартирі у своєї матері та навіть гроші у неї бере «за підробіток». Раніше багато подруг мені скаржилися на те, що справжні чоловіки зараз перевелися. І я їм співчувала, бо думала, що мій Антон не такий. Ага, як же!

З Антоном ми познайомилися на одній фірмі, ми були колегами. Але я там пропрацювала недовго, бо зрозуміла, що ніякого підвищення ні кар’єрними сходами, ні зарплатою на мене не чекає.

Я запропонувала своєму хлопцеві звільнитися разом зі мною, але він відмовився, чекаючи на нову посаду. А за пів року почалося повномасштабне вторгнення, і Антона фірма зачинилась.

На той час я вже знайшла гарне місце і працювала вдома на віддаленні. Мене влаштовувало те, що не треба щоранку бігти на маршрутку, а ввечері штовхатися в автобусі з натовпом незнайомих людей.

Так, і з Антоном ми почали жити разом і навіть встигли одружитися. Щоправда, весілля ми справляти не стали, просто розписалися в РАГСі й все. Ми планували влаштувати свято, коли трохи накопичимо грошей.

Але складно було щось накопичувати, бо працювала у нашій родині лише я. Останнім часом чоловік, у найкращому разі, приносив кілька тисяч на місяць за якісь підробітки.

Спочатку я спокійно поставилася до того, що чоловік не має заробітку. Я була впевнена, що він незабаром влаштується на роботу і все буде як раніше. Але після десятої невдалої спроби Антона я почала злитися на чоловіка.

Тоді він заявив, що їздитиме на всі поспіль співбесіди та підробітки, щоб хоч трохи мені допомогти. Я погодилася і трохи заспокоїлася. Чоловіка цілими днями не бувало вдома, але він почав приносити додому хоч якийсь мінімальний заробіток.

А потім я випадково дізналася, що ці гроші він брав у рідної матері та весь цей час проводив у неї. Мені потрібно було передати документи до офісу, від імені якого я працювала.

Я попросила чоловіка їх відвезти, але він відмовився, сказавши, що він не встигне це зробити у перерві між співбесідами. Я в принципі не засмутилася, вирішивши, що непогано було б прогулятись.

Я приїхала заздалегідь і зайшла до кафе, де чекала на колегу, щоб передати йому документи. Яке ж було моє здивування, коли з іншого боку вулиці я побачила свого чоловіка.

Він йшов не в костюмі, в якому поїхав зранку, а в шортах та футболці та ніс пакети з місцевого супермаркету. Поруч із ним гордо крокувала його мама (добре ще, що не коханка!). І тут я згадала, що у сусідньому будинку живе свекруха.

Я, недовго думаючи, зателефонувала Антону і спитала, як у нього справи. Він сказав, що поспішає на співбесіду і не може зараз зі мною розмовляти. Я аж пирснула, ледве стримавшись, щоб не сказати, що я бачу, на якій він зараз співбесіді.

Коли я віддала документи, то вирушила прямісінько до свекрухи. Двері мені відчинив мій улюблений чоловік. У нього від подиву були очі як блюдця. Він не став відпиратись і одразу зізнався, що останні кілька місяців просиджував штани у мами.

При цьому свекруха не дала нам з Антоном поговорити наодинці. Вона грубо втрутилася і накричала на мене, заявивши, що я – стерво і надто багато вимагаю від її «бідного хлопчика». При цьому Антон тільки хитав головою, явно підтримуючи позицію матері. Після таких фраз мій терпець урвався.

– Я виходила заміж за дорослого чоловіка, а не за «бідного хлопчика». А чоловік має заробляти та утримувати сім’ю! Якщо він цього не вміє, а воліє ховатися за спідницю мами, такий чоловік мені не потрібен! – Сказала я і пішла, грюкнувши дверима.

Того дня Антон передбачливо не повертався додому, щоб я охолола. Я йому сказала, щоб поки що і не з’являвся мені на очі. Скільки можна утримувати нахлібника та брехуна?

Чесно кажучи, я вже не вірю в те, що мій чоловік відмовиться від свого лінивого способу життя. Я вже підшукую квартиру дешевше, щоб спокійно жити на свою зарплатню. Подумки я вже готова до розлучення.

Якщо ж мій чоловік за два тижні все ж таки знайде собі нормальну роботу, я готова піти на примирення. Але, швидше за все, Антон обере варіант і надалі лежати на дивані у своєї матусі. Що ж, нехай тоді годує байками іншу дурепу.

КІНЕЦЬ.