Ситуація, напевно, стандартна для декрету – чоловік не хоче допомагати по дому і з дитиною, бо вважає, що якщо я сиджу в декреті, то моє життя просте і безхмарне. Хоча я із задоволенням помінялася б із ним місцями і подивилася, як довго він простягнув би в такому режимі.

Начебто до народження дитини у нас із чоловіком не було проблем із поділом обов’язків. Якщо з роботи раніше приходив чоловік, то він заходив у магазин, купував продукти та готував вечерю. Я робила те саме. З прибиранням та іншими домашніми обов’язками все було аналогічно.

Хоча свекрусі цей наш розпорядок активно не подобався. Вона постійно дорікала мені за те, що я звалюю на чоловіка жіночу роботу. Мовляв, він після роботи приходить втомленим, а тут ще через недбайливу дружину доводиться до плити вставати.

– Мам, заспокойся, дружина в мене теж працює, тому всі обов’язки ми ділимо навпіл. Це нормально, – пробував пояснювати мамі чоловік, але та його слухати не хотіла.

– Хороша господиня все має встигати, а у вас навіть дитини ще немає, а вона вже не може впоратися, – гнула свою лінію мама чоловіка.

Ця розмова відбувалася не зовсім при мені, але так, щоби я обов’язково чула. Багато разів хотілося вийти і висловити свекрусі, щоб вона не лізла не у свою справу, але не хотілося нагнітати конфлікт. Мама завжди мені говорила, що поганий мир кращий за добру сварку. Тим більше мені було втішно, що чоловік за мене заступається.

У нас уже влаштувався побут, тому мені не страшно було йти в декрет. Подруги мене лякали всілякими жахами, що чоловіки їм не допомагають, як вони вимотуються з дитиною, та інше, але я чомусь була впевнена, що мене це все не торкнеться, адже не може чоловік різко взяти та змінитись.

Під час вагітності чоловік мене оберігав від зайвого навантаження, був уважний та дбайливий. Але коли я народила, ситуація почала змінюватись.

Син із перших днів був неспокійною дитиною, спав уривками і багато плакав. Ми проходили безліч лікарів, але всі говорили, що все в нормі, потрібно просто чекати, згодом ситуація має нормалізуватися.

За ніч я могла поспати всього кілька годин, тому що завжди потрібно було зриватися до дитини. Чоловік у перші тижні ще якось чергувався зі мною, а потім перестав, імітуючи міцний сон. Вдень було не легше – малюк постійно на руках, часу не залишається ні на що.

Короткі перепочинки я намагалася витрачати на сон, щоб на добу набиралося хоча б годин п’ять. Я розуміла, що без нормального сну не вивезу. Тим більше, що займатися домашніми справами було неможливо – тільки дитина вщухала, я кидалася щось робити, але за хвилин п’ятнадцять доводилося все кидати і бігти до сина.

Допомогти мені з дитиною протягом дня не було кому. Свекруха та мама працюють. Тому я з нетерпінням чекала, коли чоловік прийде з роботи, щоб хоч поїсти приготувати і швидко збігати в душ. Про прибирання та прасування білизни я вже навіть не заїкалася.

Спочатку чоловік неохоче, але погоджувався посидіти з сином. Я намагалася максимально швидко впоратися зі справами, бо розуміла, що чоловік після роботи йому хочеться розслабитися і спокійно полежати. А з маленькою крикливою дитиною на руках це зробити проблематично.

Але потім чоловік просто почав відмовлятись мені допомагати. Казав, що шалено втомився на роботі, валиться з ніг. Або що погано почувається. Кілька разів навіть додому не приходив, залишався у своєї мами, а мені казав, що захворів і не хоче заражати мене та дитину.

Нещодавно я знову попросила його після роботи зайнятися сином, але ця розмова вилилася у скандал.

– Я не розумію, чим ти взагалі займаєшся цілими днями? Їжі до мого приходу майже ніколи немає, у квартирі бардак, гори білизни лежать уже якийсь тиждень. А варто мені прийти додому, як ти намагаєшся засунути мені дитину! Я взагалі з роботи повертаюся, не з курорту!

– Так і я не в санаторії! Не пам’ятаю, коли востаннє вже висипалася. Мені складно без твоєї допомоги, бо дитина плаче та потребує уваги. Я не можу розірватись!

– Чомусь інші жінки якось усе встигають, одна ти у нас особлива! Син ще навіть не повзає, де його поклала, там і взяла. Що тобі заважає бодай вечерю вчасно готувати?

– Раніше ти сам міг вечерю приготувати, і не бачив у цьому проблеми.

– Раніше ти теж працювала, а тепер цілими днями вдома сидиш!

Мені було прикро від такого нерозуміння. Він відмовляється вірити, що за цілий день з дитиною можна реально жодного разу не сісти, бо вона заспокоюється лише тоді, коли ти з нею на руках ходиш.

Намагалася пояснити, але чоловік не вірить. Уперся в те, що у всіх все виходить, чоловіків вони не напружують, тільки я його, бідолаху, заїздила.

Дуже хочеться, щоб він посидів у декреті місяць, а потім поговоримо з ним ще раз. Але він не погодиться, адже возитися з дитиною – це жіноча робота. Не розумію, що пішло не так, адже раніше нормальною людиною був.

КІНЕЦЬ.