Аліна, ні з того ні з сього, раптом почала фліртувати з незнайомим, правда дуже симпатичним чоловіком…

І це за два тижні до її весілля з Миколою!

– Мабуть, коли коханий приділяє мало уваги, жінка починає робити щось нерозумне, – подумала Аліна, шукаючи собі хоч якісь виправдання.

Заміж вона зібралася в тридцять сім років. Заміжня Аліна офіційно ще не була, але чотири роки прожила з Романом, і нічого путнього з їхніх стосунків не вийшло.

Розбіглися, добре хоч не народила.

Аліна дуже хотіла дитину, але саме у шлюбі! Щоби була справжня сім’я…

Микола був завжди зайнятий. Такий у нього бізнес. Він сам завжди повинен тримати руку на пульсі, і в принципі не довіряє нікому.

Тому працює Микола в напруженому режимі. До весілля з Аліною залишалося менше місяця і всі передвесільні клопоти лягли на її плечі.

Аліна періодично бурчала:

– Несправедливо звісно, що все на мені. Але Микола каже, що для того щоб зіграти таке весілля, яке я хочу, він повинен працювати і заробляти.

А щоб заробляти, він має добре працювати. Я, звісно, його розумію, але сумую.

Я навіть здогадуюся, що з таким бізнесом він все життя гаруватиме.

Тим більше мій коханий – затятий трудівник, і без своєї роботи просто завʼяне…

…На той день Аліна запланувала надзвичайно відповідальну справу – купівлю обручок.

Вона поїхала у ювелірний магазин. Коли Аліна побачила безліч обручок на вітрині, то навіть трохи здивувалася.

Жінка переміряла зо два десятки і не змогла визначитися з вибором, хоча вона знала яку хотіла, але від такого розмаїття щось розгубилася. Одна красивіша за іншу.

Продавчиня дивилася на неї з посмішкою:

– Може вам приїхати з нареченим, удвох легше визначитися, порадитися…

– Зараз подзвоню йому, – відповіла Аліна і вийшла з магазину.

– Микольцю, привіт, а не міг би ти приїхати в ювелірний магазин?! – сказала вона слухавку. – Цілу годину стою і не можу вибрати обручки!

– Немає таких, як ти хотіла? – зітхнув Микола.

– Навпаки, їх так багато, що я не можу визначитися! Потрібна твоя допомога.

Якийсь час Микола мовчав, а потім видав:

– Не вийде Аліно, у мене тут купа роботи, все треба зробити терміново.

– Микольцю, у тебе на роботі щодня все терміново, а обручки купуються один раз у житті! – сказала невдоволено Аліна.

– Алінко, кохана, ну не ображайся, тим більше я все одно в них не розуміюся. Які вибереш, такі й будуть! Не ображайся, якось уже сама там…

Аліна поклала слухавку, різко розвернулася, щоб зайти назад у магазин і натрапила на якогось чоловіка.

– Ой, вибачте, будь ласка, – піднявши очі, сказала Аліна.

Вона глянула на незнайомця й ледь стримала емоції.

Він був неймовірно гарний…

– Нічого. Тим більше я бачу, що розмова у вас була серйозна. Може, я можу чимось вам допомогти? – відверто милуючись нею, запитав він.

– Ні, що ви, у мене суто особиста справа!

– Я розумію, чув краєм вуха, що ви не можете вибрати обручки, так давайте я вам пораджу щось? – наполегливо говорив незнайомець.

Треба було звісно відмовитися Аліні від пропозиції незнайомця, але вона погодилася, сама не розуміючи навіщо.

– Ну добре, ходімо, – сказала вона.

Незнайомець виявився знавцем у цій справі, і справді вона за допомогою його порад обрала саме такі обручки, які й хотіла.

Продавчиня сказала:

– Ну ось, я ж вам казала – удвох легше вибирати!

Вийшовши з крамниці, чоловік сказав:

– Мене звуть Ігор, а вас?

– Аліна. Дякую вам за допомогу, – подякувала вона.

– А давайте відзначимо це в кафе, он у тому навпроти, якщо ви не поспішаєте Аліно, – чемно спитав Ігор.

Вона вагалася, але знову погодилася.

Погода була чудова, вони сіли за столик у кафе, вона замовила каву й тістечко, а Ігор просто каву.

За сусідніми столиками весело щебетали парочки. Їй стало трохи прикро від того, що довкола закохані, а вона одна, вірніше з чужим чоловіком.

– І це тільки за два тижні до весілля. Микола взагалі повинен не відходити від мене, а він працює й працює, – трохи з образою і злістю думала вона.

Ігор бачив, що Аліна про щось задумалася і сказав:

– Щось сумні очі у вас, Аліно. Наречена, яка щойно придбала обручки, не повинна сумувати.

Ігор розповідав їй цікаві історії. Він чимось навіть нагадував їй Миколу.

Такого ж віку, високий і симпатичний, з яскравою зовнішністю, успішною кар’єрою, тільки не такий серйозний, як її Микола.

Незабаром вона забула про свої думки і весело розмовляла з Ігорем.

– А давайте обміняємося номерами телефонів, на той випадок, якщо вам знову стане сумно, зустрінемося, поспілкуємося і піднімемо собі настрій.

Аліна сумнівалася, думала, що не варто давати свій номер телефону Ігорю, але все ж чомусь знову погодилася.

Посидівши в кафе, Аліна попрощавшись поїхала додому одна, хоч Ігор і запропонував її провести і підвезти своєю машиною.

Тут вже вона відмовилася.

Микола приїхав додому втомлений.

– Їсти будеш, – запитала Аліна

– Відпочивай, Аліно, я сам розігрію, – пробурмотів той.

– Ще чого! – заперечила вона. – Наречена я тобі, чи хто?

– Наречена, – підтвердив Микола, і сів на табуретку. – Моя улюблена наречена, я тебе дуже люблю Алінко! Я завжди про тебе думаю.

– Щось не дуже віриться, майже не дзвониш, – сказала Аліна. – Дзвони щоразу, як подумаєш про мене!

– Так мені доведеться тоді тільки цим і займатись, а у мене на роботі немає часу сидіти на телефоні!

Микола заснув, а Аліна ще довго не спала, згадувала Ігоря і свій похід у магазин по обручки. І освідчення Миколи в коханні. Вона теж його любить…

Вранці Микола пообіцяв:

– Завтра субота, вихідний, і я весь твій, Алінко! Ми з тобою поїдемо на озеро, відпочинемо, відключимо телефони, візьмемо ігристе і влаштуємо пікнік, – сказав він, і посміхнувся.

Однак у суботу вранці в нього наполегливо задзвонив телефон.

Поговоривши, він глянув на Аліну, й сказав:

– Вибач, Аліно, але з озером доведеться почекати…

Микола поїхав на роботу, а вона розплакалася.

Заспокоївшись і поснідавши, Аліна займалася якимись незначними справами.

Ближче до обіду задзвонив телефон. То був Ігор!

– Ви одна, говорите можете? – запитав він.

– Так, можу, – здивовано відповіла Аліна.

– А що таке, знову сумуєте? Життя надто коротке, щоб відмовлятися від задоволень і щастя, – сказав він.

– Ми з нареченим збиралися на озеро, але йому терміново довелося їхати по роботі, – відверто сказала вона.

– А я знаю дуже гарне місце біля озера. Там чисто й малолюдно. Поїдемо, га, Аліно?

І знову вона не змогла відмовитися. Пікнік у них із Ігорем вийшов чудовий, саме такий, про який вона мріяла.

З ігристим, іх запахом лісу й трав, але тільки поряд був не Микола…

Дивлячись на Ігоря, вона думала:

– Мій Микола серйозний, мовчазний, надійний.

Ігор же ж дотепний, веселий і смішний.

А які вишукані компліменти він говорить!

А як уміє дивитись! Напевно, в нього закохуються багато жінок, встояти перед таким важко.

А я сама зможу встояти?

І зізналася собі чесно:

– Зможу, якщо він більше не подзвонить. Ох, не знаю…

І він знову зателефонував. І Аліна знову погодилася на побачення, побігла.

Їй хотілося знову відчути те все від його погляду.

А потім вони ще зустрілися, а потім ще…

І чим охочіше вона бігла на побачення до Ігоря, тим складніше ставало дивитись Миколі в очі.

Ні, вона не зраджувала Миколі, не дійшло у них з Ігорем до цього, але подумки встигла зрадити кілька разів.

Микола, як і раніше, багато працював, і начебто не помічав за нареченою нічого незвичайного.

Аліна ходила по тонкій грані, з якої можна запросто оступитися.

А весілля невблаганно наближалося…

…За два дні до весілля Аліна сама зателефонувала і зустрілася з Ігорем в їхньому кафе. Отримавши порцію компліментів і букет квітів, вона заговорила першою:

– Ігорю, у мене в суботу весілля,

– І який подарунок ти хотіла б отримати від мене? – запитав він, дивлячись на неї тим самим поглядом.

По шкірі пробігли мурашки.

– Як йому вдається таким закоханим поглядом дивитися на мене, адже через два дні я виходжу заміж? Якщо любить, то чому не ревнує? – думала вона.

– Ігорю, скажи чесно, я тобі потрібна, ти любиш мене? – запитала вона серйозно.

Він провів пальцем по її щоці.

– А як ти вважаєш?

– Але ти не відповів…

– Звісно, люблю, – відповів той.

– Тоді я скасовую весілля! – серйозно сказала Аліна.

Він різко підняв голову і дивлячись їй прямо в очі, спитав:

– А навіщо?

– Тому що я хочу бути з тобою, – тихо відповіла Аліна.

– Але ми й так будемо з тобою. Навіщо скасовувати весілля? Будемо зустрічатись, а чоловік не перешкода. Ми з тобою правильно все робили, не поспішали, і нашим стосункам є куди розвиватися. Адже я правий?

Його долоня накрила її руку.

– Ні я так не можу! – сказала, мало не плачучи розчарована Аліна.

– Ну чого ти? Ти ще багато чого не розумієш у житті. Коли в житті з’являється третій, він зовсім не заважає, як це багато хто думає, а навпаки. Подружнє кохання стає прісним і несмачним з часом, – спокійно говорив Ігор.

– Звідки ти знаєш? Ти був одружений?

– Чому був? Я й зараз одружений. Моя дружина симпатична жінка, чудова мати й господиня, і я не збираюся з нею розлучатися! – здивовано сказав він.

Аліна, не дослухавши його, швидко вискочила з кафе, не попрощавшись, і помчала не додому, а до Миколи в офіс.

Не звертаючи уваги на секретарку, вона заскочила в кабінет і, не дивлячись на здивованих співробітників, пригорнулася до Миколи, який аж підскочив від несподіванки.

– Що трапилося?! – ахнув він.

– Нічого, просто скучила, я дуже скучила! – жалібно сказала вона.

Співробітники посміхалися, а Микола обійнявши однією рукою Аліну, сказав:

– Вибачте нас колеги, вибачте заради Бога, буває. Звісно ж, наречена нервується перед весіллям…

…Вони одружені, і їхній синок вже ходить до школи. І найголовніше – Аліна з Миколою, щасливі…

КІНЕЦЬ.