– От мені ось цікаво, і від кого в тебе отакий характер?! – запитала Марина Павлівна свою доньку Риту. – Я ж ніби з твоїм батьком жила дружно, хоч іноді й були дрібні сварки.

Я говорила прямо, якщо мені щось не подобалося, і я ніколи не думала, що якщо трохи потерплю, то все само собою виправиться.

Не виправиться, запамʼятай, доню!

Якщо ти й далі дозволятимеш своєму чоловікові поводитися неповажно по відношенню до тебе, то він взагалі тебе ні за що не триматиме.

І щось виправляти вже буде пізно!

Марина Павлівна все виховувала Риту. Доньці вже було 27 років, а поводиться вона, на думку матері, як мала дитина.

– Перестань у всьому погоджуватися зі своїм чоловіком, – казала мати. – Думай і про свої інтереси!

Рита слухала матір і навіть не намагалася суперечити їй. Собі дорожче буде.

Вона від початку свого шлюбу знала, що матері не подобається її чоловік Микола.

Рита намагалася якнайрідше брати його з собою, коли відвідувала матір, бо знала – це буде чергова сварка.

Їй доведеться знову мирити двох дорогих її серцю людей – чоловіка і маму…

– Гаразд, доню, не буду тобі більше надокучати, – сказала Марина Павлівна. – Ти вже велика дівчинка, сама маєш усе розуміти.

Марина Павлівна легенько погладила руку дочки.

– Я розумію, це твій вибір, – продовжила вона. – Але тільки про одне тебе прошу – не будь наївною! Якщо тобі щось не подобається або не влаштовує, то кажи це чоловікові прямо в очі!

Дочка й мати сиділи на кухні. Мʼяке світло настільної лампи створювало затишну атмосферу. Смачно пахло свіжоспеченим пирогом.

Марина Павлівна чудово готувала і вміла створити затишок у домі.

Вона овдовіла два роки тому і з того часу жила одна у трикімнатній квартирі.

Бідна старість їй не світила – від чоловіка Марині Павлівні у спадок дісталися дві квартири.

В одній жила її дочка із чоловіком, а в іншій вона.

Основний заробіток їй приносив інтернет-магазин. Вона торгувала різними старими речами. Марина Павлівна вміла розгледіти унікальну річ навіть у купі старого посуду, що його виставляли на барахолках.

Рита пішла шляхом матері. Марина Павлівна часто брала з собою доньку на пошуки цінних дрібничок.

І їхнє життя ішло б як по маслу, якби одного вечора Рита не представила матері свого нареченого Миколу…

З першої хвилини знайомства цей Микола не викликав симпатії у Марини Павлівни, хоча хлопець дуже старався.

Але це тільки дочка дивилася на Миколу закоханими очима, мати ж бачила його наскрізь!

Як вважала Марина Павлівна, дочка не помічала самозакоханість нареченого і його старанно замасковану нещиру любов до Рити.

Під час візиту Микола дуже старався справити враження на свою майбутню тещу.

А його справжній інтерес, видало одне просте запитання:

– І скільки ж приблизно може коштувати сервіз із антикварних порцелянових чашок, що стоять у буфеті?

І жадібний блиск очей Миколи, коли Рита назвала йому ціну.

Цей момент не вислизнув від Марини Павлівни.

Коли наречений пішов, вона сказала дочці:

– Рито, скажу тобі щиро, він мені зовсім не сподобався. Якийсь слизький він… Ти знаєш, що я рідко помиляюся в людях. Звісно, він розумний, але чи такий вже він чесний з тобою?

Рита почала запевняти матір, що їй здалося і що перше враження оманливе.

– Мамо, ти побачиш, ти зрозумієш, що кращого за Миколу немає нікого в світі! – захоплено сказала вона. – Ми любимо один одного, і ми одружимося!

Закохану дівчину переконати було неможливо, і мати не стала перешкоджати.

– Розлучитися завжди встигнуть, – думала вона.

В швидкому розлучення Марина Павлівна не сумнівалася…

…Микола і Рита зіграли весілля.

Після весільної подорожі молоді оселилися в квартирі, що належала тещі.

Переоформлювати квартиру на доньку Марина Павлівна не поспішала.

Микола ж мріяв про машину. Казав, що треба купити неодмінно джипа.

Рита погоджувалася із чоловіком.

– Мамо, це надійна машина й одразу надає статусу! – звернулася вона до Марини Павлівни за фінансовою допомогою.

– Навіщо така дорога машина простому офісному працівнику? – не зрозуміла мати. – Я поки що не помітила трудового ентузіазму від твого чоловіка.

Її неприємно вразило, що машину хоче зять, а Рита просто погоджується з ним.

– Твоєму Миколі достатньо на перший час звичайної скромної машини, – продовжила вона. – А далі подивимося на його поведінку. Ти зрозуміла мене, Рито?

– Дякую матусю, я все зрозуміла, – сказала Рита. – Мені вже треба бігти, мене Микола чекає вдома…

Теща дала їм грошей на недорогу машину.

Через кілька місяців, коли Марина Павлівна поцікавилася у дочки, чи навчилася вона вже їздити на машині, та відповіла:

– Ой, матусю, часу ні на що не вистачає! Та й Микола переконав мене, що машиною він їздитиме, бо так надійніше. Бачиш, який він дбайливий? Постійно про мене турбується!

– А як же ж, дбайливий! – подумала мати. – Машину собі привласнив, користується, а Риті локшину на вуха чіпляє! Гаразд, зачекаємо…

Вона була впевнена, що це не останнє прохання зятя про гроші.

Рита ж бачила тільки позитивний бік Миколи й абсолютно не хотіла помічати негативного…

…Через місяць Рита знову звернулася до мами з проханням.

– Мамо, ти зможеш мені допомогти з грошима? – попросила донька. – Ми хочемо у відпустку поїхати з Миколкою за кордон. Він каже, що відпустка буває тільки раз на рік, ніщо не має її затьмарювати і тому ми хочемо тільки у хороший готель!

– Рито, а ти бодай знаєш, скільки твій чоловік заробляє? – запитала мати.

Дочка кивнула.

– Здається, трохи менше, аніж я. Але він мені казав, що його скоро можуть підвищити, і зарплата буде більшою.

– Я зрозуміла тебе. Я дам тобі грошей на відпустку, але памʼятай, що я це роблю тільки заради тебе. Я хочу, щоб ти була щасливою.

Рита підійшла до матері, обійняла її.

– Матусю, дякую! Я знала, що ти не відмовиш. Я так тебе люблю!

Від слів дочки серце матері тануло, і вона вже примирливо говорила:

– Ну, гаразд, біжи вже до свого Миколки…

…Відпустка у молодих вдалася на славу. Рита щодня надсилала матері фотографії. Через два тижні молоді повернулися.

– Мій чоловік, як завжди, має рацію! – ділилася враженнями Рита. – Відпочивати з комфортом так приємно.

– Доню, а хто ж сперечається? – сказала Марина Павлівна. – Просто спочатку на комфорт треба заробити, а потім вже відпочивати.

– Мамо, ти знову починаєш? Я знаю, що тобі він не до вподоби, що Микола мало заробляє. Дай нам час.

Мати тільки похитала головою. Скільки ж ще чекати, поки дочка прозріє?

Через два тижні Рита знову прийшла до матері з проханням.

– Мамо, ти можеш нам позичити велику суму грошей? Микола хоче вкластися в один бізнес, але потрібен початковий капітал, – вона благаюче заглядала матері в очі. – Виручи, мамо, я тебе дуже прошу…

І тут Марина Павлівна вирішила – досить!

Вона відмовила дочці.

– Якщо Микола хоче спробувати себе у бізнесі, то нехай починає з малого, а не ризикує чужими грошима. Зізнайся, це його ідея, а не твоя, так?

Дочка кивнула.

– Грошей на його темні справи я не дам!

– Але нам тоді доведеться продати машину! Матусю, він же ж старається заради мене, – ображено сказала Рита.

– А ти не забула, що машину куплено на мої гроші? Я оформила її на тебе, бо вважаю тебе дорослою людиною, відповідальною за свої вчинки. Якщо ти продаси машину, то іншої машини від мене вже не буде. Так і передай своєму чоловікові.

Рита кілька разів пробувала переконати матір, але Марина Павлівна була непохитною.

За кілька днів дочка знову прийшла в гості до матері.

– Мамо, ми вчора посварилися через ці гроші. Микола каже, що через мене він проґавить шанс розбагатіти, а він старається для нашого майбутнього.

Ну, дай йому грошей в борг, будь ласка. Він каже, що піде від мене…

– Давай зробимо так… Хочеш побачити, на що здатний твій чоловік? Запроси його завтра до мене в гості. Скажи, що я цікавлюся, куди він хоче вкласти мої гроші.

Ти скажеш йому, що не зможеш прийти разом із ним.

Сама ж прийдеш сюди раніше, сидітимеш в іншій кімнаті і слухатимеш нашу розмову.

Якщо твій Микола все чесно мені розповість, і я зрозумію, що його ідея хороша, то я дам йому грошей!

І Рита погодилася…

…Наступного вечора зять зʼявився точно у призначений час.

Він приніс квіти й чемно поцілував руку тещі. Микола вмів бути любʼязним і привабливим.

Марина Павлівна запросила його в кімнату, але навіть чаю не запропонувала.

– То куди ж ти хочеш вкласти мої гроші, – хитро запитала вона.

– Я зараз вам все докладно розповім! – палко сказав Микола, й почав описувати свій план.

Він намагався використати в розмові більше розумних термінів і цим схилити тещу на свій бік.

– Не спіши! – скривилася вона. – Мені здається, це звичайні якісь пройдисвіти цей твій бізнес. Приведи десять чоловік і отримаєш свої пʼять копійок!

Зять не хотів її слухати.

– Ви нічого не розумієте, ви відстали від теперішньої реальності! – гарячкував він. – Ви хочете, щоб ваша дочка була щасливою? Ось я й стараюсь. А тепер ви повинні постаратися, щоб я був щасливий!

– Ну ти й загнув! – сплеснула руками теща. – Це ж як я маю зробити тебе щасливим? Ти нічого не переплутав?

Микола хвилину зволікав, а потім сказав:

– Ви мені дасте ці гроші, а я зі свого боку докладу всіх зусиль, щоб ваша дочка мала мою любов і турботу. Скажу ще зрозуміліше: моя турбота й увага коштують грошей.

Ви можете заплатити. Інакше я скажу Риті, що це ви зіпсували наш шлюб і подам на розлучення.

Вам легше заплатити мені за щастя вашої дочки.

Марина Павлівна не могла повірити своїм вухам. Таку нахабну пропозицію вона чула вперше і навіть трохи розгубилася.

Микола зрозумів її мовчання по іншому, й вирішив продовжити.

– Я взагалі тут подумав і вирішив, що ви повинні щомісяця платити мені якусь суму за те, що ваша дочка буде щаслива зі мною, – самовдоволено сказав Микола.

Подумайте над моєю пропозицією, але не довго, інакше мені доведеться зіграти на нервах Рити.

Він уже відчував легкі гроші, які даватиме йому теща і Миколу понесло:

– І ще одне. Квартиру, в якій ми зараз живемо, вам доведеться оформити на моє імʼя. Ви ж хочете, щоб у вас зʼявилися онуки? І хочете потім їх бачити регулярно. Тож за це теж треба заплатити…

Марина Павлівна сіла у крісло. Микола їй не подобався, але ТАКОГО вона не могла й уявити!

Добре було б, щоб Рита все почула…

– Значить так, – Марина Павлівна ледве тримала себе в руках. – У тебе є кілька годин, щоб зібрати свої речі і зникнути з нашого життя.

Микола посміхнувся.

– Це ми ще подивимось, – сказав він.

І тут двері у кімнату відкрилися. Микола глянув, хто стоїть на порозі й очі витріщив від несподіванки.

В кімнату зайшла Рита.

Микола так і застиг, розуміючи, що дружина все чула.

– Сонечко, ти все не так зрозуміла, я ж тільки про нас дбаю…

Рита його зупинила:

– Я все чудово зрозуміла. Іди.

Микола встав і попрямував до вхідних дверей. Потім обернувся й сказав:

– Половина машини моя!

І гримнув за собою дверима.

На кілька хвилин у кімнаті запала тиша. Марина Павлівна підійшла до буфета, взяла ігристе.

Простягла келих Риті і взяла собі. Слова були зайві. Все й так було зрозуміло.

– Поплач, доню, й забудь, – сказала Марина Павлівна. – Не вартий він твоїх сліз…

Через місяць Рита отримала папери про розлучення. Машину вона залишила Миколі.

Поки дочка була в матері, Микола виніс із квартири все, що тільки міг.

Марина Павлівна запропонувала дочці подати на нього в суд, але дочка тільки махнула рукою.

– Треба ж, навіть свої подарунки забрав, – сказала теща. – Який же ж дрібʼязковий зять мені трапився. Зате тепер я за дочку спокійна – такий урок життя отримала…

КІНЕЦЬ.