Життя в селі тече мирно й спокійно, але тільки доти, доки не сколихне сільських жителів якась подія, яка дає привід обговорити те, що сталося…

От і цього разу сталося таке, що наробило шуму серед сільських мешканців і що вони зараз активно обговорювали у місцевому магазинчику.

-Ну ти подивись, га? Вже ж і на пенсію скоро, а все туди ж! – сказала продавчиня Ніна.

-Ой і не кажи Ніночко! Ой і не кажи! Та добре б з якою нашою одружився, а то привіз міську кралю! А молоденька яка! Ще й з дітьми! Зовсім Васильович вже, – підтакувала Ніні її подруга Віра.

Інші жінки, які були тут же, кивали на знак згоди двом обуреним подругам, а Ніна продовжувала:

-То слова з нього не витягнеш, а тут іде поважний такий! Рот прямо не закривається! Так і воркує до неї, так і воркує!

-Твоя правда Ніночко, твоя правда. Одне слово Ніночка, мужик!

Ще приблизно годину жінки обговорювали Васильовича у місцевого ветеринара. Особливо старалася Ніна, але в неї тут був свій інтерес, тому її зараз і розбирало таке обурення.

Ніна давно була одна, сама виховувала сина Павлика і мала непереборний інтерес до цього самого Васильовича.

Він подобався їй, як чоловік. Спокійний, працьовитий, порядний. Для села не мужик, а скарб!

Ніна втомилася бути одна, тим більше, що жінка була ще досить молода ігарна, а син її давно виріс і жив своїм життям, хоч і не був ще одружений.

Може, якби були у Ніни внуки, їй би не було так самотньо, але внуків син їй ще не подарував, а сам з’являвся досить рідко, хоч і жив у тому самому селі, що й мати.

Ось тому Ніна і нудилася на самоті, та й хотілося їй простого жіночого щастя, якого в неї не було давним-давно.

Васильович їй дуже подобався, та й він проявляв до Ніни увагу і вона вже вирішила, що нарешті знайшла свого чоловіка, і нарешті поживе для когось ще, а не тільки для себе.

Новина про те, що Васильович привіз із міста молоду, та ще й із дітьми прозвучала для Ніни, як грім серед ясного неба.

Зникли всі її мрії і плани, тому й була Ніна тепер обурена на весь світ, а особливо на Васильовича і цю молодицю.

Додому Ніна йшла, як у тумані.

Повертатися в порожній будинок не хотілося, але там на неї чекав сюрприз.

Приїхав син і зараз, чекаючи на матір, робив справи, що назбиралися за його відсутності.

Ніна була дуже рада бачити сина і одразу ж поспішила в хату, щоб приготувати для Павла щось смачненьке.

Коли все було готове, вона покликала його до столу.

Павло їв мовчки, а Ніні так і хотілося поговорити з сином, обговорити його справи і, звичайно ж, його особисте життя, але син ділитися з матір’ю новинами не поспішав.

Ніна, чудово знала, що син терпіти не може коли хтось, втручається в його справи, тому говорили ні про що і про все водночас.

Якось непомітно для себе вона почала розповідати синові про те, що надумав Васильович.

-Синку, а ти чув, що Петро Васильович привіз молоденьку дружину з міста? – сказала Ніна.

Павло, якось дивно глянув неї.

-Мамо, ти про що це таке говориш?

-Ну, а що синку? Хіба ж я не права? От чого, цей Васильович, на старість років собі таке придумав! Адже вона його он на скільки років молодша! Та ще й дітей у неї двоє, маленькі ще.

Павло, допитливо глянув на матір.

-Мамо, а хто тобі сказав, що він її за дружину взяв?

-Так усі кажуть, синку. Вже два тижні, як привіз він її, а з дому і не показуються обоє. Соромно дивитися. Я і бачила їх всього кілька разів. Щебечуть один до одного! Безсовісні!

Раптом Павло розсміявся, та так, що Ніна аж здивувалася.

Вона не могла зрозуміти нестримних веселощів сина.

-Ну мамо, ну ти даєш! Ось, що значить, чуєш дзвін та не знаєш де він!

-Ти чого це Павлику? Ти взагалі про що?

Павло перестав сміятися і тепер уже дивився на матір з докором.

-З чого ти взяла, що він її за дружину взяв?

-Та як же, синку? Адже він її з міста привіз і живе вона в нього…

-І що з цього, мамо? Я так розумію, що тут не обійшлося без твоєї подруги?

-А Віра тут до чого?

-Та при тому, мамо, що вона розносить усі сільські плітки.

-Не говори так, синку. Віра гарна жінка!

-А я мама, не казав, що вона погана. Я сказав, що вона дуже любить попліткувати. Особливо про те, чого до ладу не знає. А ти мамо? Мені, якщо чесно, за тебе навіть трохи соромно.

-А що я такого сказала, Павлику? Одну правду. Хіба ж ні?

-Ні, мамо. Ти розповіла мені місцеві плітки, у яких немає й слова правди.

Ніна розізлилася.

Власний син каже їй, що вона говорить неправду!

Цей факт дуже образив Ніну.

Вона подивилася на сина і в’їдливо сказала.

-Ну і де ж тоді правда, синку? Може ти мені розповіси?

-Може й розповім, а може й ні.

Павло встав з-за столу.

-Мабуть, скоріше ні, мамо. Спробуй дізнатись її сама, але моя тобі порада, сходи до Васильовича сама, а не слухай когось.

Павло попрямував до виходу.

Вже виходячи, він обернувся і сказав посміхаючись.

-Тим більше, що у вас начебто там щось намічалося. І це, мамо далеко не чутки, я вас сам разом бачив. Точніше бачив, як ви воркували.

Я навіть за тебе зрадів, мамо. Думав, що нарешті ти знайшла собі хорошого мужика і будеш не одна.

Я навіть через це приїжджати до тебе часто перестав, щоб не заважати твоєму особистому життю, але бачу, що даремно.

Добре, мамо. Бувай. Заїду завтра, а то як би ти і мене ненароком не одружила, без мого відома.

Павло пішов, а Ніна залишилася сама, причому в повному здивуванні.

Вона хотіла сходити до Віри, але передумала і залишилася вдома.

Усю ніч Ніна думала, що ж мав на увазі її син, але його пропозицію піти до Васильовича самій, відкинула одразу.

Ніколи вона не змогла б на це зважитися, але, мабуть, саме провидіння було на її боці.

Варто їй тільки було прийти на роботу, як у магазин зайшов Васильович, власною персоною.

-Привіт, Ніночко.

-І тобі привіт, Петро Васильович…

-Ніночко, а є в тебе у продажу, ті цукерки, що я брав минулого разу?

-Ну, а куди ж їм подітися? Є звичайно. Скільки тобі?

-Та кілограм і зваж…

Ніна зважувала цукерки, а на її язиці крутилося питання, яке не давало їй спокою. Та жіноча хитрість все ж таки підказала їй вихід із ситуації.

-Чула, що гості у тебе? – запитала Ніна, як би між іншим.

-Ой і не кажи, Ніночко. Племінниця з дітьми в гості приїхала, вдома у неї проблеми, а подітися бідній дівчинці нема куди.

Зараз же ж знаєш, молодь яка. Десь щось не так, так одразу розлучення. От і в неї так сталося. Залишилась одна з дітьми. Колишньому чоловікові все одно, а в мене будинок великий, сама знаєш. От і забрав їх до себе…

Ніна застигла.

Вона не могла повірити і почутому, і тому, як вона могла повірити в безглузді сільські плітки…

Васильович розплатився за продукти, вони ще трохи поговорили з ним і він зібрався йти.

Ніна відчувала себе дуже винною перед ним, адже виходило, що вона була однією з тих, хто поширював ці плітки.

Цілий день Ніна почувала себе не у своїй тарілці, а ввечері наважилася і одразу після роботи пішла до Васильовича.

Вона пішла туди тільки з однією метою, щоб запросити його та його племінницю до себе в гості.

Таким чином, їй хотілося хоч якось виправдати себе за свої безглузді домисли.

Олена, племінниця Петра Васильовича, виявилася дуже гарною молодою жінкою і Ніні стало зовсім соромно перед нею та її дядьком.

Ніна запросила їх у гості, і вони з радістю погодилися.

Васильовичу, хотілося побути в компанії Ніни, якій він дійсно дуже симпатизував, а Олені хотілося нарешті познайомитися з кимось поближче, тому що вона ніяк не могла зрозуміти чому люди дивляться на неї якось дивно.

До приходу гостей Ніна підготувалася ґрунтовно.

Вечір проходив просто чудово, Ніні шалено подобалася Олена та її діти і вона була дуже рада тому, що запросила їх усіх в гості.

У розпал посиденьок приїхав Павло.

Ніна зовсім забула, що син обіцяв заїхати, але була йому дуже рада.

Все пройшло просто чудово і коли гості йшли, то Ніна наполягла, щоб вони приходили до неї частіше.

З цього вечора вони часто збиралися разом. Ніна відчувала, що вони з Петром Васильовичем стають все ближче і ближче один до одного, а ще вона помітила, що Павло з неприхованою цікавістю дивиться на Олену.

Спочатку дівчину це дуже бентежило, але через деякий час навіть Васильович помітив, що молоді ставляться одне до одного зовсім не байдуже.

Через кілька місяців Петро Васильович і Ніна вирішили спробувати пожити разом.

Він переїхав до Ніни, а Олена з дітьми залишилася жити у його будинку.

Ніна і Васильович часто відвідували їх, а невдовзі почали помічати, що й Павло часто навідується до Олени.

На запитання матері він тільки загадково посміхався, чим розбурхав цікавість матері і вітчима ще більше.

Хоча, через рік, все стало ясно…

Павло з Оленою повідомили, що вирішили одружитися.

Щастю Ніни не було меж. Вона так мріяла, щоб син одружився і в нього з’явилася сім’я і ось її мрії стали реальністю.

До дітей Олени вона дуже звикла і вважала їх своїми онуками, та й Павло одразу прийняв їх, як рідних.

На весіллі Павла і Олени, Ніна вирішила, що ніколи більше не повірить ніяким безглуздим пліткам, а віритиме тільки у факти!

Це її рішення було тверде і сто разів обдумане.

Бо не тільки вуха, а й очі можуть підвести, і в цьому Ніна переконалася на своєму прикладі.