Мене мама ростила одна, бо вони з батьком давно розлучилися. Але тата свого я знала, він час від часу приходив до мене, або забирав мене до себе.

Я бачила, настільки неприємно це було мамі, адже батько зробив їй дуже боляче, коли знайшов собі іншу жінку і пішов з сім’ї.

У тата завжди все було чудово: з новою дружиною вони жили добре, у них народився ще спільний син, мій молодший брат по батькові. Гроші у тата теж були, бо він завжди добре заробляв.

А от ми з мамою жили більше, ніж скромно. Після розлучення мама повернулася до своїх батьків, так ми в квартирі бабусі і дідуся жили до тих пір, поки я заміж не вийшла.

На весілля тато зробив мені щедрий подарунок – купив однокімнатну квартиру в новобудові. Я навіть не сподівалася на таке, тому дуже була йому за це вдячна, адже ми з чоловіком не мали власного житла.

Мама ж, навпаки, злилася, бо вважала, що батько хоче купити мою любов, і що тепер, через квартиру, я любитиму його більше, ніж її.

Минув час, все наче вляглося, забулося. Я вже сама мама двох чудових хлопчиків. Але мої батьки і далі відчували неприязнь між собою, тому з внуками вони зустрічалися по черзі.

Всі сімейні свята я мала організовувати так, щоб мої батьки не зустрілися одне з одним.

Але, нещодавно, у мене був ювілей, 35 років. І вийшло так, що я запросила маму, а батько сам прийшов, не попередивши мене про свій візит.

Мама вже було хотіла встати з-за столу і йти додому, як завжди, ображена.

Але батько сказав, що має до нас усіх розмову.

Справа в тому, що він нещодавно закінчив будівництво великого будинку за містом. Дружини батька, на жаль, не стало ще 7 років тому. Син його давно за кордоном живе.

Тепер батько пропонує, щоб ми всі переїжджали до нього, в його новий дім, щоб жити однією великою родиною.

Маму він також до себе кличе, готовий навіть з нею знову одружитися. Але мамі ця ідея не сподобалася.

Батькові моєму 62 роки, мамі 59. Як на мене, це чудова пропозиція, я завжди мріяла, щоб мої батьки були разом, та й синочкам моїм буде зручно, якщо бабуся і дідусь будуть поруч.

Я переконана, що мама досі має почуття до батька, адже після розлучення вона всі ці роки сама жила, хоча сваталося до неї чимало чоловіків. Та гордість їй не дозволяє все пробачити і хоч на старість набутися разом родиною.

– Ти молода, і нічого не розумієш, – пояснює мені мама.

– Не так просто все пробачити.

– Ну чому ж не просто? – відповідаю.

– Головне – захотіти.

Але мама не погоджується. І мені сказала, що якщо я переїду до батька в будинок, то вона і знати мене не захоче.

Тепер я не знаю, що робити? Мені з дітьми важко в однокімнатній квартирі, і я дуже хочу переїхати до тата в його заміський дім. І батько нас дуже чекає. Він справді щиро кається за те, що все так сталося, і хоче все виправити.

Тільки чому мама така вперта? Може, я і справді мало розумію в цьому житті, але, мені здається, що якби я була на її місці, то я б пробачила – і заради щастя дітей, і заради свого спокою і свого щастя. Адже, в житті як на довгій ниві – всяке буває. Ну хіба не так?

КІНЕЦЬ.