Я довго думала, як почати свою історію, але так і не придумала кращого варіанту, розпочну просто, як лягає на душу: дитинство моє було зовсім безрадісним, якщо так можна сказати, мами моєї рано не стало, і я жила з байдужим рідним татом та мачухою, дружиною його, яка мене ніколи не любила і мріяла лише про те, щоб я скоріше підросла і вибралася з їхнього будинку.

Всі рідні матері часто сварять своїх доньок, що вони рано гуляти просяться, а моя мачуха навпаки – потурала, щоб я заміж вийшла за першого зустрічного і чим раніше, тим краще, думала, що так краще буде для них з батьком.

Так я і зробила: рано дізналася, що чекаю дитину і потім якось швидко розписалася з майбутнім батьком мого маляти.

Після розпису жили ми спочатку у свекрухи. Вона теж була якось байдужа до нас, вона теж була самотньої жінкою, тому весь свій час витрачала на те, щоб знайти чоловіка і вийти заміж, мріяла влаштувати добре своє особисте життя.

А коли настав час мені народжувати, мати чоловіка взагалі відкритим текстом попросила нас орендувати собі окреме житло і піти, тому що їй треба особисте життя влаштовувати. Ми так і зробили, адже виходу не було.

Чоловік спочатку був цілком добрим до мене: хоч і молодий, але хороший батько. За станом здоров’я його не взяли в армію, так що допомога у мене була.

Але коли нашому малюкові вже виповнилося три роки, і я змогла вийти на роботу, мого чоловіка наче підмінили просто на очах. Михайло постійно був чимось незадоволеним, постійні докори з його сторони, одні суперечки, а згодом вже я дізналася про зраду.

Це був непростий період у моєму житті, навіть зараз згадувати зовсім непросто.

А потім він став чекати мене біля роботи, чи я не йду з кимось під ручку. Мобільних телефонів тоді не було, як і інтернету. А якщо й почує про мене якісь плітки, то й не розбирається правда це чи ні, а вдома після цього суперечки та непорозуміння.

Було взагалі марно щось доводити йому. Я починала відчувати, що він мені вже настільки байдужий, хотіла дійсно знайти собі іншого, але він мене випередив.

Згодом я дізналася, що у них давно роман, який потім нібито закінчився. І все одно жила я з ним, а куди було мені подітися з малою дитиною, виходу просто не було.

Але потім мій батько розлучився з мачухою, і так як спільних дітей у них немає, вони розміняли квартиру навпіл: по невеличкій однокімнатній обом.

Вперше я побачила від батька благородний вчинок: він відписав на мене з моїм малюком квартиру, а сам пішов жити до іншої жінки.

За саме таких обставин у мене з’явилося своє власне житло, коли синові вже було вісім років.

Тоді я зрозуміла, що маю шанс змінити своє життя і не маю жити з такою людиною, яка не цінує мене.

Згодом я з Михайлом розлучилася і стала жити з дитиною сама.

Спочатку він мене постійно скрізь зустрічав, але потім закохався в якусь панянку і вони одружилися. Я потім чула, що і в тієї жінки точно таке саме життя з ним, як було і в мене.

Так я і стала жити – робота, будинок, дитина. Такий спокій було на душі, навіть заміж не хотілося виходити вже, нікого я для себе не шукала. Весь свій час та сили свої я синові лише присвячувала.

Син, згодом, виріс, йому вже за 30 років, закінчив інститут, одружився, у нього троє дітей і кредит.

А у мене почалися проблеми, нездужаю трохи, часто в стаціонарах лежала, таке у мене було важке життя, що здоров’я я своє зовсім не зберегла, адже хто ю про нього думав би на моєму місці.

Прошу тепер власного сина приходити до мене частіше, або нехай невістка хоч приходить тоді, коли мені недобре – прибере, приготує.

Але хіба їх докликатись? Зате син з дружиною зв’язалися з моїм колишнім чоловіком, той зараз самотній і дуже хоче зійтися зі мною. І ось замість допомоги від дітей, мене щодня супроводжують їх вмовляння – зійтися з батьком, так нам буде обом легше.

Таке враження, що їм байдуже до мене і до моїх почуттів, вони просто хочуть, щоб я зійшлася з колишнім і вони мали менше проблем.

І колишній чоловік смс і повідомленнями в соціальних мережах мене вмовляє: вірші пише, наше життя разом згадує, говорить – працює він зараз і пенсія у нього хороша, проблем з грошима не буде, та й взагалі – ще міцний, здоровий і сильний. Каже, що допомагатиме мені у всьому і ми ще добре жити будемо.

Михайло переконує, що він тепер з віком змінився, то молодий нерозумний був, а зараз добре знає вже життя, тому шкодує, що так вчинив зі мною і хоче, хоч на старості років, спокійно доживати віку, каже, що нам разом лише краще буде.

Але він мені такий байдужий та недобрий, навіть не передати словами. Сказала синові – ні за яких умов я не повернуся і не стану жити з цією людиною, яка зіпсувала мені багато років життя.

Але Михайло чомусь ображається за батька і каже:

«Ну тоді і нас не проси про допомогу, якщо відмовляєшся від неї сама, коли батько тобі її пропонує. У тата і гроші є, і він радий за тобою доглядати, а ти щось там придумала собі – значить, не потребуєш допомоги, можеш ще справитися сама. Пора вже забути старе, батько в кращу сторону змінився!».

Але як я прийму в будинок того, на кого дивитися не можу. Я не зможу бачити його щодня. Як мені синові все це пояснити, щоб мені ще з дітьми не посваритися через нього. А син бачу так розсердився на мене, ще й невістка його підмовляє.

Що мені робити? Чи, можливо, погодитися на життя з колишнім чоловіком, якщо діти відмовляються від мене? Зараз такі важкі часи, я просто не справлюся сама.

КІНЕЦЬ.