Оля й досі з усмішкою згадує цю історію, яка навчила її легко відпускати токсичних людей і  приймати нові можливості цього життя.

У Олі був хлопець , який жив у неї вдома та практично був на її забезпеченні. Він, хоч працював на роботі, але ця робота була більше для душі.

Тому, дівчині набридло таке життя і вона попросила, щоб він зібрав свої речі та з′їхав від неї.

Збирався цей кавалер довго, оцінюючи те, що, на його думку, належало в цій квартирі йому. Комп’ютер був першим у списку — ну, звісно, там ж усе його геймерське життя .

Телевізор — звичайно його, дівчина ж немає коли його дивитись. Кухонна техніка – ясна річ, треба ж йому якось освоюватися з готуванням і самому готувати їсти. Вона ще купить собі, вона ж більше заробляє.

Так і збирався її хлопець.

І от, коли Оля повернулася з роботи додому, вона побачила жахливу картину: відкручені розетки, вікна без штор, порожні кімнати без техніки та ванна кімната без туалетного паперу.

Оля одразу все зрозуміла, тому швидко набрала хлопця: «Все розумію. Ти забрав техніку та тарілки з кухні. І Бог із ними, зі шторами. Та й телевізор забирай, дарую. Я ще зароблю, а в тебе, мабуть, останній шанс у житті. Одне мені скажи — папір туалетний тобі навіщо?».

Хлопець замовк на секунду, після чого ображено сказав дівчині: «Я завжди знав, що ти дріб’язкова і жадібна жінка, Оля. Завжди! І кинув слухавку».

На даний час Оля обіймає керівну посаду у сфері охорони здоров’я. Жінка має коханого чоловіка та прекрасну донечку. І кожен раз, коли вона згадує цю історію, вона щиро сміється .

КІНЕЦЬ.