З моменту, коли я втратила чоловіка, моє життя перекинулося з ніг на голову. Він був не лише моєю опорою, а й захисником нашого сімейного затишку.

Не встигли ми з сином одужати від цієї втрати, як нас спіткало ще одне лихо. Тітка мого чоловіка, яка мала частку у нашому домі, вирішила нас виселити. “Я хочу продати будинок.

Ви з сином повинні з’їхати,” – безжально оголосила вона мені одного осіннього ранку. Я не могла повірити своїм вухам. “Але це наша хата, де ми з чоловіком стільки років жили.

Як ти можеш нас виганяти?” – Заперечила я, намагаючись зберегти спокій. “Мені байдуже, що ти думаєш. Я маю право на це,” – холодно відповіла вона. Я відчула розпач, але вирішила не здаватися.

Я звернулася до юриста, щоб дізнатися, чи маю шанси залишитися в будинку? Виявилося, що мої права на житло теж повинні бути враховані за будь-якого результату. “Ви можете оскаржити рішення про виселення.

У вас є законні підстави залишитися в будинку з огляду на те, що ви проживали тут довгі роки і виховуєте дитину”, – пояснив юрист.

Озброївшись цією інформацією, я знову зустрілася з тіткою чоловіка. “Я звернулася до юриста. Ми маємо право жити в цьому будинку.

Я боротимусь за наш дім,” – твердо заявила я. Її обличчя спотворніло від роздратування, але вона зрозуміла, що справа не така проста, як вона думала.

З того часу минуло кілька місяців. Юридична боротьба була нелегкою, але зрештою я змогла домогтися права залишитися в будинку разом із сином.

Цей досвід навчив мене, що іноді для захисту свого дому та сім’ї потрібно проявити силу та рішучість, навіть коли здається, що все проти тебе.

КІНЕЦЬ.