Прочитала тут сповідь про те, що хлопець за відкладені на весілля гроші купив машину і хочу поділитися своєю схожою історією. Мені 23 роки, а коханому 26 років.

Навчалися разом, бо перед університетом він закінчував ще училище. З коханим зустрічаємось вже майже 5 років. З другого курсу разом.

Він моє перше кохання, мій перший чоловік. За ці 5 років розлучалися на довгий час двічі. А по дрібницях багато разів. Двічі поверталася я.

Ну, як розлучалися. Ми спілкувалися, бачилися, але не були разом, але я знала і була впевнена, що у перервах наших стосунків у нього нікого не було, як і в мене.

Одного разу я зустрілася з хлопцем, але не могла дозволити навіть торкнутися моєї руки. Ініціатором зустрічей під час розставання здебільшого була я, бо не могла без нього.

Все це ми пережили, і зараз ми разом. Минув рік із гаком, як ми закінчили вже університет і працюємо. Коли починається розмова про весілля та спільне життя, він з впевнено говорить, що одружиться зі мною, інакше бути не може.

Я знаю, що він любить мене, але не так сильно, як я його. Але тільки-но починаються розмови про те, що я хочу жити разом, хочу бути поряд завжди, а не на тиждень два рази, він відповідає, що все прийде з часом.

Яким часом? Каже, що я хочу все й одразу, щоб як на клацання сім’я, квартира, діти. Як по клацанню, якщо ми зустрічаємося вже 5 років?

Каже треба почекати років зо два. Чого чекати не розумію? Квартира сама собою не з’явиться та й гроші на весілля з небес не впадуть, єдина проблема в тому, що немає квартири, щоб жити окремо.

Вони мають другу квартиру, але там оселилася сестра з чоловіком і дитиною. За його словами, якби нам було де жити, то ми давно б уже жили разом.

Я не хочу ставити ультиматуми, доки чоловік сам не захоче нічого не буде. Насильно милий не будеш. Але коли я починаю ставити конкретні питання, я не чую на них конкретних відповідей.

Я його люблю, я нікого поряд із собою більше не уявляю. Хочу, щоб він сам зрозумів, що хоче побудувати сім’ю саме зі мною.

Я боюся його втратити, я не знаю, чи боротиметься він за мене. Вчора посварилися на цьому ґрунті. Так він сказав: «Іди та шукай іншого, який дасть тобі все одразу».

Невже виходить йому легше відпустити і розлучитися, ніж намагатися зробити все самому? Іноді мені хочеться просто зникнути, не відповідати на дзвінки і відмовляти у зустрічах, щоб подивитися його подальші дії.

Потрібна чи не потрібна я йому? Але не спілкуватися з ним бодай день, це катування для мене.

КІНЕЦЬ.