Бабусі Ганні вже під дев’яносто років. Досі міцна бабуся. Чоловіка її не ста ло п’ять років тому. А діти давно вже роз’їхалися містами та різними селами.

Після проводів батька не приїжджали до неї.

Тільки дзвонили, та питали про здоров’я та життя. Колись баба Ганна, при кожній нагоді посилала дітям і онукам гостинці.

Але одного разу Тарас, сусідський син, що відвозив гостинці дочки Ганна, повернув посилку цілою та неушкодженою.

— Бабуся Ганно, дочка твоя відмовилася приймати подарунок. Сказала, що у місті цього добра навалом. Просить, щоб ти їй нічого не посилала.

Але господарство у Ганни міцне. І овочів, і яєць, і молока завжди більше, ніж вона змогла б одна з’їсти. От і роздаровувала вона все сусідам.

Особливо тим, у кого багато дітей. І всі в селі були вдячні бабі Ганні та любили, і поважали її. Коли баба Ганна відчула себе порано, подзвонила дітям.

— Любі мої, приїжджайте до мене. Здоров’я мене підводить. Може хтось із вас забере мене до себе. Ось тільки її діти не поспішали до матері. Виправдовувалися справами.

Ганна всіх своїх тварин розпродала. Всі гроші поклала в конверт, виклала його на стіл, написала листа дітям, поклала з конвертом, потім помилася і лягла спати.

Лише за три дні сусіди, стривожені відсутністю Ганни, увійшли до її будинку. Бабусю Ганну проводжали всім селом. Багато хто пам’ятав від неї лише добро.

А лист та гроші вручили її дітям, які приїхали наступного дня після nохорону. У листі було: «Кохані мої діти. Я вас усіх дуже люблю. Коли мене не стане, тримайтеся один за одного.

Гроші, залишені в конверті, поділіть порівну. Будинок продайте, і ці гроші теж поділіть порівну. Ікони заберіть собі. Вони завжди мені допомагали, коли я молилася. Завжди любляча мама”.

КІНЕЦЬ.