У сім’ї я була третьою дитиною. Коли була маленька, то ще не розуміла того, що зайва в сім’ї.

То цукерок мені не вистачить, то ще чого-небудь. Старші сестри росли як сир у маслі каталися, нові сукні, туфлі, а мені обноски після них.

У садок ходила в речах, які все шиті перешиті. Мультики мені не давали дивитися, бачте Маша або Рита хочуть подивитися свій серіал.

Коли стала старшою і пішла в школу, уроки зі мною ніхто не хотів робити. Просто говорили:

– Іди геть дурненька від нас і роби сама.

Я плакала і збирала підручники в старенький портфель. А коли стала отримувати двійки, то мати дуже сильно карала і говорила:

– Знала б що така, не народила б.

Я в сльозах тікала на вулицю, залізу на сінник відсиджу, а коли наступали сутінки приходила додому і починала збирати уроки.

Так ось і пройшли 8 років мого навчання.

Вчитися далі я не пішла тому не було можливості. Влаштувалася на завод. Відпрацювала там рік, а після зустріла свого Миколку.

Сестри мої, вчилися в місті, а після залишилися там жити. Додому приїжджали рідко, матері не допомагали. Як що, так Лізка поруч нехай і допомагає.

Через два роки Коля зробив мені пропозицію. Я погодилася, але мати була проти. Все ж ми розписалися і стали жити з його мамою, ось тільки тоді я зітхнула на повні груди і зрозуміла, що таке справжня любов.

З чоловіком ми прожили 35 років. І за все життя я жодного разу від нього не почула поганого слова. Думаю, що Бог просто пошкодував і нагородив мене гарним чоловіком.

КІНЕЦЬ.