Цього дня Ігор спеціально прийшов з роботи додому раніше, щоб серйозно поговорити з дружиною про наболіле.

«Головне, щоб тещі та сестри дружини вдома не було, — думав він усю дорогу до дому. — Аби їх не було вдома! Бо розмова не вийде. Краще тоді на наступний день перенести».

— Ніна Іванівна та Ольга вдома? — одразу спитав Ігор у дружини, увійшовши до квартири.

– На роботі, – відповіла Аліна. — А чому ти так рано повернувся? Без попередження. Я на тебе не чекала і нічого не зварила.

— Не до їди мені зараз, Аліна, — відповів Ігор. — Тому що розмова в мене до тебе серйозна. Пішли до вітальні.

Вони пройшли до вітальні.

– Давай так, Аліна, – сказав Ігор. – Зараз ти сядеш і вислухаєш мене уважно. Сподіваюся, ти мене зрозумієш.

Аліні стало не по собі.

— Що сталося? — спитала вона. — Щось із рідними? Ти здоровий? Тебе з роботи звільнили?

– Я здоровий. І ніхто мене не звільняв. І з рідними нічого не сталося. Але може статися в нас. Від тебе залежить. Присядь.

Аліна сіла у крісло.

– Загалом так, – почав Ігор. — Якщо найближчим часом ми з тобою не купимо своєї квартири, я піду з сімʼї.

— Куди це ти підеш? – здивувалася Аліна.

— А куди очі дивляться, туди й піду, — відповів Ігор. — І не подивлюся, що дружина та діти. Бо мені набридло так жити.

– Як так?

– А ось так! Де це бачено, щоб чоловік у домі дружини жив? Щодня теща перед очима миготить! Ще й сестра твоя старша! А діти виростуть? Що їм скажу? Як виправдаюсь?

— Раніше вони не заважали тобі.

Ігор насторожився.

– Коли це раніше? — спитав він.

— Забув уже? — здивовано промовила Аліна. — А коли одружився зі мною.

П’ять років тому Ігор приїхав до столиці працювати.

Влаштувався завод інженером-технологом. Отримав місце у гуртожитку. А незабаром і одружився на Аліні.

Ігор познайомився з Аліною, коли вона лише інститут закінчила. Жила вона з мамою та старшою сестрою в старенькій і невеликій чотирикімнатній квартирці в центрі стоилці, недалеко від метро. Ось у цю квартирку і переїхав Ігор відразу після весілля.

Через півроку після весілля народилася перша дитина – дівчинка. А через два роки після нього народилася друга дитина. І також дівчинка.

— Чи мало що колись було? – відповів Ігор. — Згадала! Я колись до вас переїхав, нас тут усіх разом четверо було. Четверо! А тепер що? Шестеро! Ти ж знаєш, Аліна, я не проти дітей. Я люблю дітей. Я хочу велику сімʼю. Дуже хочу! І я не проти, щоб ми мали багато дітей, Аліна. Але сама подумай. А пройде трохи часу і що? Нас тут буде вже стільки, що нам нема де розвернутися? Хіба не так.

– Так, – спокійно відповіла Аліна. – І що?

– А то! – з викликом відповів Ігор. — Що ми так не домовлялися? Тому я з усією відповідальністю заявляю, що далі так продовжуватися не може.

– І що ти пропонуєш?

– Я пропоную, – серйозно відповів Ігор, – або ми найближчим часом купуємо свою трикімнатну квартиру. В центрі міста! Наголошую, в центрі! Створюємо, так би мовити, всі умови для… Насамперед для наших дітей! Розумієш? Умови! Або я йду.

— Ти що надумав? — спитала Аліна. – Яка ще трикімнатна квартира? Та ще й у центрі міста?

— Така, Аліна, така, — відповів Ігор. — І не в якомусь старому будинку, а в новому, чуєш, Аліна, у новому будинку! Мені, знаєш, не всі будинки у центрі підходять. Може, звичайно, комусь і на радість оселитися у старій п’ятиповерхівці поряд з метро. Може бути. Я не знаю, Аліна, люди вони різні. Але мені таке щастя, вибач, звичайно, і даремно не потрібне.

Аліна посміхнулася, постукала вказівним пальцем по лобі, знизала плечима і пішла на кухню. Ігор за нею.

— Ну ні, — піднесено говорив він, ідучи слідом, — ти ось так не уникай розмови. Аліна, ти чуєш мене? Ти спершу відповідай.

— Чого ти хочеш? — спитала Аліна, заходячи на кухню, відчиняючи холодильник і виймаючи з нього коробку з тортом.

— Чи можу я розраховувати? — спитав Ігор.

Алінаа відрізала великий шматок торта величезним ножем, яким зазвичай розрізають дині.

— Розраховувати на що? — спитала Аліна, облизуючи ніж.

– До Нового року переїхати на нову квартиру! – відповів Ігор, з жахом дивлячись, як дружина облизує ніж.

Він терпіти не міг її звички.

«Господи, що за звичка, — думав Ігор, — дивитися страшно. Колись вона точно дограється».

– Можеш! — впевнено відповіла Аліна. — Торт із кавою будеш?

– Не зараз! – відповів Ігор. — Виходить, ти не заперечуєш?

– Не заперечую, – відповіла Аліна. — Можеш хоч зараз іти купувати квартиру та переїжджати. Можеш навіть п’ятикімнатну. Я не проти. Іди та купуй.

Вона зробила собі каву.

– І піду, – відповів Ігор. — Що ти думаєш, не піду, чи що?

Аліна їла торт, пила каву і дивилася на чоловіка з неприхованим здивуванням.

«У нього точно дах протікає, — думала вона, — інакше це не пояснити. Меле, невідомо що».

– Іди, – спокійно відповіла Аліна. — Тільки на які гроші ти її купувати думаєш?

— На ті, що ти мені даси.

– Я?

– Ти!

– Я не працюю, – спокійно відповіла Аліна. — І я таких грошей не маю.

– Правильно. І я не маю таких грошей. Але вони є в твоєї старшої сестри. І вчора я дізнався, що вона має намір купувати собі квартиру. Саме таку, про яку я мрію.

– І що? – відповіла Аліна. — Ольга купить собі квартиру та переїде. І у нас стане на одну кімнату більше.

– Ні, Аліна. Все буде негаразд. У цю квартиру маємо переїхати ми з тобою і наші діти. А не вона. Вона не заслужила.

— До чого тут «заслужила» чи ні. Вона заробила і це головне.

– Ні, Аліна, – сказав Ігор, склавши руки замком перед грудьми і закотивши очі до стелі. — Заробити це ще не все. Заробити кожен може. А ти ось заслужи. Стань батьком чи матір’ю двох дітей. Як ми з тобою, Аліна. Отоді я подивлюся. А інакше це все не здобутки. Це все кумедно.

— Коротше, Ігор.

— Нехай твоя старша сестра спочатку тобі придбає квартиру, бо ми заслужили. А собі вона ще заробить. Коротше, Аліна. Або ти зараз ідеш до сестри і просиш її купити нам квартиру, або я від тебе йду.

– Іди, – спокійно відповіла Аліна. — Можеш прямо зараз збирати свої речі та шурувати до гуртожитку. Пішов геть.

Анліна налила ще каву, дістала з холодильника торт, відрізала собі шматок і облизала ніж, дивлячись на Ігора.

— Гетть пішов, — повторила вона.

Ігор вирішив, що головне він зробив. Поговорив із дружиною. Але це була лише одна третина його хитрого плану. І він припускав, що саме так і закінчиться його розмова із дружиною. Тож анітрохи не здивувався подібній реакції дружини на його вимоги, а спокійно вийшов із кухні і зачинив за собою двері.

«Дуже добре, — радісно думав Ігор, — все йде, як задумано. Мої вимоги змусили її понервуватись. Як і планувалося. Тепер треба поговорити з тещею. Іду до неї на роботу».

Ніна Іванівна, теща Ігора, працювала касиром у магазині, неподалік будинку. Відвідувачів у магазині в цей час було небагато, і вона змогла на якийсь час відійти від каси, щоб поговорити із зятем.

— Такі справи, Ніно Іванівно, — сказав наприкінці свого монологу Ігор. – Я вам все розповів. А ви вирішуйте. Неподалік нас побудований новий шикарний будинок. І ваша молодша дочка могла б там жити. Тепер все залежить лише від вас.

Ігор розповів тещі все те саме, що розповідав до цього Аліні. З тією різницею, що тепер вимагав від тещі того, що вимагав від дружини. Щоб вона поговорила зі старшою дочкою і переконала її купити не собі квартиру в центрі міста, а своїй молодшій сестрі, у якої, між іншим, на руках чоловік та двоє дітей.

І не виключено, що скоро буде і третя дитина. А там і четверта, і п’ята. Як вийде.

— Ми це з Аліною заслужили! — вигукнув Ігор. — А ваша Ольга, вона ще сто таких квартир заробить собі. Адже вона одна. У неї нікого немає і не намічається. Тоді як я працюю кожен день, але такої квартири і за все життя не зароблю. За всього бажання. А жити хочеться. І жити щасливо!

— А ти з Аліною розмовляв? — спитала теща.

— Розмовляв, — відповів Ігор. — А що з того? Як об стінку горох. Адже вона про свою сестру більше турбується, ніж про чоловіка або навіть про рідних дітей. Заради сестри готова навіть зруйнувати сім’ю.

— А що сказала?

— Сказала, щоб я пішов геть.

— Ну, значить, пішов геть, — сказала теща. – Нічим не можу допомогти.

– І як це розуміти, Ніно Іванівно?

– Так і розуміти. Збирай речі і пішов геть.

— Значить, не розмовлятимете з Ольгою? Не станете її переконувати допомогти своїй молодшій сестрі, яка разом із чоловіком з останніх сил вибивається, підвищуючи народжуваність у країні?

– Не стану.

– Дивно.

— Що тобі дивно?

— Та мені дивно. Я ж, Ніна Іванівна, хочете ви того чи ні, не за себе турбуюся. Що ж я? Зрештою, я чоловік, і мій прямий обов’язок зносити подібне. Але ж ваша дочка! Чим вона винна? На мою думку, вона такого не заслужила. Залишитися з двома дітьми без чоловіка … Не розумію … їй же тридцяти ще немає!

— Все, Ігоре, мене робота чекає. Он уже черга біля кас, а я тут із тобою. Твої фантазії змушена слухати. Сказала тобі Аліна «пішов геть», отже, збирай речі та вмотуй. Нічим допомогти не можу.

Теща пішла. Ігор усміхнувся.

«Все йде за планом, — думав він, — Ніна Іванівна також відмовилася. Тепер лишилося поговорити з Ольгою. Але це вже найпростіше. Бо сім’я, вважай, уже зруйнована».

Офіс, де працювала Ольга, розташовувався на останньому поверсі багатоповерхової будівлі.

Ігору довелося чекати приблизно годину, перш ніж йому дозволили увійти до Ольги до кабінету.

— Тільки коротше, Ігоре, — сказала Ольга. — У мене дуже мало часу.

— Я не просто так, Оля, — сказав Ігор. — Справа важлива.

— Тут усі справи важливі.

Ігор швидко розповів суть справи.

— Нещодавно краєм вуха я почув, що ти збираєшся купувати шикарну трьохкімнатну квартиру. В центрі. У новому будинку. Неподалік нашого. Це правда?

– Правда.

– Так ось. Купи спочатку квартиру молодшій сестрі, собі ти ще заробиш. Що ти так дивишся на мене, Оля? Вважаєш, що я не правий?

— Я тебе слухаю, Ігоре. Продовжуй.

— Інакше я кину твою молодшу сестру.

— Кидай. Виходить, ти її не любиш.

— Ах, от, як ти бачиш цю ситуацію?

– А як ще?

— Скажи, Оля, за що ти так зі своєю молодшою ​​сестрою? Чому, якщо тобі самій не вдалося створити сім’ю, ти хочеш зруйнувати її щастя? Щастя своєї молодшої сестри! Може, ти їй за щось мстиш? Тоді так прямо і скажи, і не починай тут «це означає, ти її не любиш». Я якраз її люблю, Оля. Всім серцем. І все роблю тільки заради неї та заради дітей наших. А ось чим ти займаєшся, Оля, я не розумію. Чи це просто заздрість? Так-так, заздрість до сестри, яка успішніша за тебе, як дружина та мати.

Ти тільки не ображайся, Оля. Але ж я правий. І ти сама це розумієш. Якщо я піду, то твоя сестра з моїми дітьми нікому не потрібна. А я від неї піду. Піду просто сьогодні. Тому що вона готова пожертвувати своїм щастям заради тебе. І твоя мама, Оля, теж любить тебе більше, ніж Аліну. Тому що і вона готова заради тебе зруйнувати щастя своєї молодшої дочки.

— Чого ти хочеш, Ігоре?

— Хочу, щоб ти теж зробила хоч щось для щастя своєї сестри, яка для тебе готова пожертвувати всім. Розумієш? Як і вона тобі. Усім! Адже саме заради тебе вона й готова розлучитися з коханою людиною.

— Ти впевнений, що вона хоче розлучитися з тобою?

– А ти можеш їй зателефонувати. Вона тобі сама розповість. Сказала, щоб я збирав речі та йшов. І все заради тебе. Подзвони, Олюя Запитай. Тільки ненав’язливо. Наче не від мене, а від когось іншого дізналася про це. Не хочу, щоб ви мене ще вплутували у свої чвари.

Ольга зателефонувала сестрі. Та підтвердила все сказане Ігорем.

— Можеш ще Ніні Іванівні зателефонувати, — сказав Ігор. – Вона теж підтвердить.

Ольга зателефонувала і мамі. І та теж все підтвердила.

– Добре, – сказала Ольга, – ти мене переконав. Цю квартиру я куплю вам із Аліною. А собі я ще зароблю.

Ігор посміхнувся, розвів руками та вклонився.

— Тільки не думай, що ти мене ощасливила, — сказав він. — Це треба було не мені, а твоїй сестрі. Заради неї я це все. А мені… ти ж мене знаєш, мені взагалі нічого такого не потрібне. Я вище цього. Кар’єра, гроші… Це все не моє. Має хтось бути і простим роботяго. Так, Оля, так. І чесно виконувати свою роботу. Тобі це здається смішним? Звичайно! Хто я та хто ти. Я там унизу. А ти – на 11 поверсі! І «дякую» я тобі теж не скажу.

– Я зрозуміла. У тебе все?

— Є ще дещо.

– Що?

— Не хочу, щоб Аліна та Ніна Іванівна довідалися про нашу з тобою розмову, — попросив Ігор. — Нехай думають, що це не я тебе умовив бути доброю, щедрою та справедливою, а ти сама так вирішила.

– Добре. Я їм нічого не скажу.

— Бо чужа слава мені не потрібна.

— Я зрозуміла, Ігоре.

Ігор поїхав додому. Дружині сказав, що пожартував про квартиру, щоб вона не сприймала його слова серйозно.

А за тиждень Аліна дізналася, що Ольга купила їй трикімнатну квартиру, у новому будинку.

— Це мій подарунок, — сказала вона. – На новий рік.

Аліна нічого не розуміла, як і Ніна Іванівна. Обидві намагалися отримати від Ольги відповідь, навіщо вона це зробила. На що Ольга спокійно відповідала, що вона ще собі заробить.

— Чого ти хвилюєшся? — дивувався Ігор. – Ну, якщо твоя сестра так само вирішила! Дозволь їй виявити шляхетність. Не стій на шляху потреби людини дарувати іншим радість. Може, вона чимось винна перед тобою?

– Чим? – не розуміла Аліна.

— Не знаю чим, — відповів Ігор. — Але ж щось видно є. І мучить її! Інакше з чого раптом? Може, вона тебе в дитинстві кривдила. А тепер таким чином викуповує свою провину. Хто знає?

І ось настав день переїзду на нову квартиру. Ігор уважно стежив за навантаженням меблів. Якоїсь миті він помітив, що в машини вантажать і меблі з кімнати тещі.

– А це ще навіщо? — спитав він дружину.

– Так треба, – відповіла Аліна.

– Ну, треба, так треба, – сказав Ігор.

«Напевно, теща розщедрилася і свій мотлох нам віддала, — подумав він. – Гаразд. Потім я все це викину. Ось Аліни вдома не буде і викину. А в Ольги попрошу грошей на нові меблі. Ольга дасть. Має грошей багато. Такі, як вона, повинні допомагати таким, як ми. Це їхній прямий обов’язок. А інакше їхнє сумління замучить».

Але найдивніше сталося, коли Аліна не пустила Ігора у нову квартиру . І він зі своїми п’ятьма валізами стояв біля входу до квартири.

– Це як розуміти? — дивувався Ігор.

— Дуже просто, — відповіла Аліна. – Цю квартиру Оля купила мені? Отже, я й вирішую, хто тут житиме. І я вирішила, що тут житиму я з дітьми та з мамою.

— А я де житиму?

– Гадки не маю. Живи, де хочеш, Ігоре.

Як з’ясувалося пізніше, Аліна та Ніна Іванівна порадилися та вирішили, що справа тут не обійшлася без розмови Ольги та Ігора.

— Мабуть, він і вмовив Ольгу так вчинити, — припустила Ніна Іванівна.

І Аліна з мамою погодилася. І вони вирішили свої частки чотирикімнатної квартири переписати на Ольгу. А самим перебратися в троячку. А з Ігорем Аліна вирішила розлучитися.

КІНЕЦЬ.