Коли мій син Михайло, якому було вже за 40, і який не був одружений, привів у гості свою подругу Тамару, у мене виникло почуття, що я мала негайно висловити свої побоювання.

Мій син завжди був незалежним, зосередженим на своїй кар’єрі та особистих цілях.

Він був задоволений своїм життям, наповненим досягненнями, але не мав своєї сім’ї.

Я турбувалася про його відокремлений спосіб життя, побоюючись, що він може назавжди втратити радість сімейного життя. Коли я нарешті зустріла Тамару, то була приголомшена.

Вона була старша за Михайла, і її присутність у його житті, здавалося, стала раптовою зміною. Коли ми сіли за стіл, Тамарі зателефонували, і я почула її розмову з дітьми.

Стало ясно, що вона була матір’ю – що й підтвердило мої первісні побоювання.

Я не могла втриматися, щоб не розпитати її про минуле, її дітей і про те, як вона уявляла своє майбутнє з моїм сином. Мій тон був різким, викликаний сумішшю розчарування та занепокоєння.

Але в цей момент втрутився мій син і твердо заявив про свою відданість Тамарі та її дітям,

кинувши мені виклик – прийняти його рішення чи ризикнути втратити місце у його новій родині. Вражена його наполегливістю, я була надана собі – обмірковувати свою відповідь.

Я кілька днів ходила одна парком, борючись з реальністю вибору мого сина і задаючись питанням: як забезпечити його щастя?

Я розгублена, потребуючи керівництва: як впоратися з ситуацією, якщо я дуже бажаю бачити свого сина по-справжньому щасливим?

КІНЕЦЬ.