Сталось так, що після  нашого з чоловіком весілля нам не було куди йти жити, окрім як до свекрухи на квартиру. Цілих 10 років спільного проживання далися мені ой як не просто. Я стільки від неї наслухалася у свою сторону, що неприємно навіть згадувати.

Ми з коханим хотіли скоріше назбирати грошей на окреме житло, тому довелося терпіти. Він у неї був єдиним сином, тож усе піклування про Ольгу Василівну лягли на мої плечі

Вона якось різко постаріла і заслабла. Майже весь час лежачою була.

Я теж народила одного сина. Але я назавжди собі дала слово, що ніколи не буду такою свекрухою, як моя. І взагалі невістка буде для мене як донечка. Важко, коли в родині нема взаєморозуміння та підтримки, не хотіла я такого для свого сина.

Та потім не стало свекрухи. Думала, що трохи з чоловіком нарешті розслабимось, але не судилося. Через рік він розбився в ДТП. Велика трикімнатна квартира залишилась нам з сином.

Потім і син мій вирішив будувати сім’ю. Привів невістку на знайомство і питав чи не буду я проти, якщо вони житимуть у мене.

– Звичайно живіть! І мені веселіше буде! – зраділа і я і вже уявляла як бавитиму внучат.

Я одразу попередила, що готувати їсти на всіх. Я ж маю більше часу, знаю, як молоді зараз важко працюють. Та й догодити хотілося.

Я справді ставилась до невістки як до дочки, здається вона швидко до цього звикла. Жили ми собі і горя не знали.

Та минув час і не стало моєї старшої сестри. Ми з ню ще раніше домовились, що вона буде доглядати нашу стареньку матір і її будинок перепишуть на неї. Мене це цілком влаштовувало. Але коли її не стало моя мама залишилась без нагляду. Внуки відмовились доглядати за нею, а тим більше забирати її до себе в місто. Я їх розумію, вони молоді.

Тож я без зайвих вагань забрала маму до себе. Тим більше, що у нас була вільна кімната. Та схоже невістці ця ідея не сподобалась.

– Вона хропить вночі! І часто ходить в туалет! Може продамо цю квартиру і купимо дві однушки? – заявила невістка.

Коли я дала їй зрозуміти, що ніхто цю квартиру продавати не збирається невістка сильно образилась! Того ж вечора я чула, як вона сварилась з моїм сином і просила мене переконати. Але зранку вони оголосили, що переїжджають на орендоване житло.

Я перечити не стала. От тільки минуло пів року і вони відчули, що таке віддавати половину доходів на житло в столиці. Невістка чекає на дитину, живуть від зарплати до зарплати. А з малечею витрати зростуть ще й як.

Вже краєм вуха чула від сина, що вони б хотіли назад переїхати. От тільки я не знаю, як краще сказати, що я проти цього!

Виходить вони не цінували те, що мали. А тепер їм і бабуся заважити не буде? Годі з мене цих принижень, я вже достатньо натерпілась.

А ви б впустили їх на моєму місці?

КІНЕЦЬ.