У 18 років я вийшла заміж за Юрія – красивого і багатого чоловіка з нашого села, який був старший за мене на 6 років. Після смерті батька мене виховувала мати, і ми жили скромно.

Я сподівалася, що моя мати пишатиметься мною, якщо я вдало вийду заміж. Але натомість вона була стривожена, побоюючись, що ми не рівні у соціальному плані.

Шлюб швидко став нещасливим. Юрій різко змінився в порівнянні з тим чоловіком, якого я знала до нашого весілля, а владна присутність моєї свекрухи лише посилювала напругу.

Мені доводилося слідувати застарілим традиціям, наприклад, спочатку нагодувати чоловіка, тільки потім їсти самій, і просити грошей на кожну дрібницю.

Мої підозри в невірності Юрія та нашій бездітності, в якій мене несправедливо звинувачували, лише посилили ситуацію. Якось, після особливо неприємного інциденту, мій свекор – добра, але стримана людина, таємно дав мені значну суму грошей і порадив розлучитися з Юрієм заради мого власного щастя.

Він давно вже розумів, що спосіб життя його сина не сприяє моєму благополуччю. Перш ніж я встигла ухвалити рішення – Юрій попросив розлучення. На гроші мого свекра я переїхала в місто, знайшла роботу і врешті-решт знову вийшла заміж за Станіслава – мого добросердого начальника.

Він був вдівцем, виховував свою дочку поодинці і був старший за мене на 10 років. Наші стосунки розвивалися, і незабаром я стала матір’ю його доньки, а згодом народила нашу спільну дитину.

Моє життя зі Станіславом було сповнене любов’ю та стабільністю протягом 25 років: ми успішно виховували наших дочок.

Озираючись назад, я розумію, наскільки важливою була допомога мого свекра. Він був маяком добра у лихоліття, і його порада жити щасливим життям знаходить відгук у моєму серці до цього дня.

КІНЕЦЬ.