Коли я переїхала до Макса, мого хлопця, весь світ здавався оповитим чаклунством. Я представляла наше спільне життя, як щось із романтичного фільму, де кожен день наповнений любов’ю та щастям. Але вже наступного ранку мої мрії розсіялися. Макс розбудив мене, здавалося, хвилюючись.

“Емма, моя мама хоче поговорити з тобою. Вона приїде за годину,” – сказав він. Мені стало ніяково. “Твоя мама? Але навіщо?” – Запитала я, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Макс здавався нервовим. “Вона… вона завжди хоче бути в курсі всього, що відбувається в моєму житті.” Коли його мама приїхала, вона без передмов почала давати мені вказівки.

“Емма, я рада, що ти тепер з Максом. Але є речі, про які тобі потрібно знати. Макс любить, щоб йому готували сніданок щоранку.

І не забудь про прання – він не любить, коли його речі лежать неакуратно” – почала вона. Я була здивована її словами. “Це… це ваше бачення того, як має виглядати наше спільне життя?”

– Невпевнено запитала я. “Звичайно. Я знаю свого сина краще за всіх. Ти повинна дбати про нього так, як це робила я,” – впевнено сказала вона. Я подивилася на Макса, сподіваючись, що він щось скаже,

але він тільки дивився у підлогу. У той момент я зрозуміла, що моя мрія про чарівне спільне життя зіткнулася з реальністю. Увечері я поговорила з Максом.

“Макс, я люблю тебе, але я не збираюся бути твоєю матусею. Нам потрібно будувати наші стосунки на взаємній повазі та допомозі один одному, а не на застарілих стереотипах”, – сказала я йому.

Після цієї розмови наші стосунки почали змінюватись. Ми стали більш самостійними і почали будувати відносини на рівноправності та взаєморозумінні, що зрештою зробило наше життя справді чарівним.

КІНЕЦЬ.