У свого чоловіка Юрія, я закохалася з першого погляду.

Вже при першій зустрічі Юра мене вразив тим, що він дуже цікавий співрозмовник, вміє гарно жартувати, а ще, дуже уважний і романтичний.

Судячи з подарунків, які він мені дарував, то підбирав він їх прислухаючись до моїх бажань. Прозустрічавшись десь рік часу, Юра мені освідчився і вже через пів року ми стали подружжям.

Жити ми вирішили з батьками Юри, адже він одинак, а в мене зростав ще братик і сестричка. Допоки в нас не появились діти ми жили наче на хмаринці кохання.

Дарували любов і увагу один одному. Піклувались один про одного. А все розвіялось з появою нашого первістка Маркіянчика, а через півтора року в нас народилась і Анастасійка.

Наче кохання наче розвіялось за вітром.

Тут все і почалась. Моя свекруха дбала про свого синочка, вчила його, щоб жінці менше допомагав і догоджав.

Часто бурчала до мене, що я погано займаюсь чоловіком, що як справжня жінка я маю встигати все, і чоловіку догоджати і дітей пильнувати.

Морально мені ставало важко, я мовчала і лила сльози. Та жаліти мене було нікому, адже мій чоловік вважав себе королем, бо його мама йому внушала це постійно.

Говорила, що він завжди правий, що він розумний і справжній чоловік. Хоч це далеко було не так. Згодом я почала зауважувати, що мій чоловік самозакоханий, і якщо між нами виникали якісь непорозуміння, мій чоловік мусив завжди бути правий, хоч і був винним.

Батькам я не розповідала хоч тепер і шкодую про це. Це вже сьогодні, коли мої діти вже школярі, і вже не в молодших класах. Я потроху почала знімати рожеві окуляри, і як то кажуть, з акулами поводитись за їхніми же правилами.

Мій чоловік часто робить помилки, або ж неправильні речі, та в нього завжди на захисті стоїть мама, яка доказує, що її синочок ні в чому не винний.

Що це я погана дружина, що не піклуюсь належно про її синочка.

Що діти спокон віків це суто мамина відповідальність. І ці такі слова моєї свекрухи сильно впливають на поведінку чоловіка.

Він живе наче для себе, а ми, в мене складається таке відчуття, для підтримки його іміджу, що він сім’янин, чоловік і батько. Чим більше живу з цією людиною, тим більше розчарувань.

Як мені бути в такій безвихідній ситуації?

Потрібна стороння порада, якими вчинками я би могла допомогти чоловіку потроху мінятись і дати зрозуміти, що найбільший скарб в його житті, це його сім’я.

Що він, як справжній чоловік, не має ховатись за мамину спідницю а дбати і старатись для своїх дітей.

КІНЕЦЬ.