П’ять років тому я одружилася з Сергієм. Людина він хороша: працьовита, добра, тільки безвідповідальна. Але я тоді ще вирішила: це нічого. Сама проконтролюю усе.

Його недолік виявляється зазвичай у цьому, що не усвідомлює наслідків своїх вчинків. Робить якісь речі імпульсивно, а потім розхльобує це. Або я розгрібаю. Наприклад, він погоджується на роботі поїхати на якийсь захід, а потім журиться – “навіщо я погодився? Я не хочу туди!”.

Або може принести додому величезний стос із коробок від піци. А мене не попереджає. Я готую вечерю, намагаюся, а він, виявляється, вирішив піцу купити дорогою додому. Щоразу я йому намагаюся пояснити:

– Сергій, треба узгоджувати свої рішення зі мною.

Він погоджується, киває, а потім знову забуває. І ось ми знову йдемо на чийсь день народження з порожнім конвертом, тому що він купити купив, а гроші в нього не поклав. Я, каже, не знав, що всередину треба класти гроші. Ми ж, мовляв, домовилися, що подаруємо конверт, ось я й купив його.

Це все дрібниці, звісно, ​​але нещодавно сталася жахлива ситуація.

Я знала, що мій чоловік з дитинства мріяв про телескоп. Якщо хтось не в курсі, ціна такого пристрою сягає шалених грошей. Можна машину купити за ці гроші.

Ми заробляємо нормально: вистачає на життя, відпочинок, на чорний день відкладаємо. Звичайно, я й подумати не могла, що Сергій якось вирішить купити собі цю іграшку. До нашої статті витрат така покупка точно не входила.

А він купив. Взяв запас грошей і просто замовив в інтернеті сучасний телескоп. Оплатив.

Я про це дізналася позавчора. Отримала зарплату і, як завжди, перевела частину на нашу спільну картку. В нас там запас на чорний день. У мене серце зупинилося на кілька секунд. Спочатку думала: зняли за щось. Може, ми маємо борги, про які ми не знаємо? Може, оштрафували за щось?

– Сергій, – кажу, – у нас гроші зникли.

А він так спокійно відповідає:

– Не хвилюйся, вони не зникли. Я купив телескоп.

Два дні я з ним не розмовляю. Я взагалі нічого не хочу і не розумію. Він мене розводить і прикидається? Чи Сергій справді настільки наївний? Він витратив усю свою зарплату та наш запас. А на дворі листопад треба купувати зимові речі.

Буквально встає вибір: або ми купуємо чоботи та куртки, але голодуємо, або живемо як завжди і ходимо у старих речах. Сергія пуховик зовсім став тонкий, у мене кишені прохудилися.

Я сиджу на роботі і думаю: а якби у нас дитина була? Що тоді? Невже він би так само взяв гроші і купив свою дитячу мрію?

Сьогодні ситуація вже не виглядає такою жахливою. Звісно, ​​є запас консервів, є у крайньому випадку варіант взяти кредит. У нас обох чиста історія, обидвоє працюємо, нам дадуть.

Сергій сидить щасливий. Вчора йому привезли телескоп. Тепер він то в небо вирячився, то обертається подивитися на мене – вибачила чи ні. А я щось не знаю.

Розчарування. І в ньому, і в собі. Куди дивилася? Навіщо вийшла за нього? Чому його батьки мене не попередили, що син схильний до імпульсних покупок?

На нього зла. Ну, ось як можна себе в тридцять з гаком так поводити? Чому він так і не навчився радитись зі мною? Я його люблю, як і раніше, люблю, але тепер мені банально страшно жити з цією людиною. Це якийсь новий рівень безвідповідальності.

Сергій уже сказав, що телескоп можна буде продати із невеликою різницею. Не приховую, це мене трохи заспокоїло. Але все одно… я б ніколи так не вчинила.

Не знаю, що робити і як далі жити. Адже він навіть не розуміє, що накоїв.

Його щастя мене трохи зворушило. Такий радісний! Але як подивлюся в наш холодильник чи як почну шукати ключі у своїй дірявій кишені… здається, я вийшла заміж за дитину в тілі чоловіка.

КІНЕЦЬ.