Білява кароока двадцятирічна Ганнуся з першого погляду полюбилася колишній вчительці Маргариті Іванівні.

Дівчина дуже переживала, що не сподобається шістдесятирічній матері свого хлопця.

Андрій був єдиною дитиною Маргарити Іванівни. Вона народила його у сорок років.

Проте дівчина даремно хвилювалася – перше знайомство пройшло добре, і жінка перейнялася теплотою до студентки другого курсу.

– Ганно, ти до нас частіше заходь, навіть коли Андрія немає вдома, – проводжаючи дівчину до дверей, сказала Маргарита Іванівна.

Ганна стала частою гостею в будинку матері свого хлопця, і за півроку він зробив їй пропозицію.

Дівчина довго думати не стала і одразу відповіла на нього згодою. Про те, що пара вирішила одружитися, Маргарита Іванівна дізналася цього ж вечора.

Проте, здавалося, її ця новина не дуже втішила. Вона, звичайно, постаралася приховати своє розчарування, але Ганна помітила її замішання.

Їй раптом подумалося, що жінка виступає проти їхнього шлюбу і змінить своє ставлення до неї.

Але Маргарита Іванівна продовжувала добре ставитися до Ганни і навіть захопилася обговоренням майбутньої урочистості.

Про те, чому її спочатку засмутила новина про шлюб, жінка так і не розповіла.

За кілька днів молоді подали заяву до ЗАГСу і почали готуватися до весілля.

У день урочистості Маргарита Іванівна раптом взяла Ганну під лікоть і відвела набік.

– Не виходь за нього заміж, – пошепки сказала жінка. – Він не принесе тобі щастя. Ти гідна кращого.

Наречена розгублено подивилася на майбутню свекруху і, спритно вивернувшись, пішла геть.

На той момент вона так і не зрозуміла, чому Маргарита Іванівна почала відмовляти її від заміжжя.

Те, що жінка мала рацію, Ганна зрозуміла тільки через два роки, коли розлучилася з чоловіком через його зради і залишилася одна з дитиною на руках.

Чоловік не виявляв бажання спілкуватись із дочкою, але аліменти платив справно.

Свекруха, дізнавшись про розлучення, з полегшенням видихнула. Вона була рада тому, що пара розпалася.

Однак невістку та маленьку внучку лишати жінка не збиралася. Вона всіляко допомагала їм, де грошима, де порадою.

Після розлучення пари відносини Маргарити Іванівни з єдиним сином різко зіпсувалися.

Причина в тому, що чоловік виступав категорично проти спілкування матері з Ганною.

Якось прийшовши в гості до колишньої свекрухи, дівчина вирішила поцікавитися, чому в день весілля жінка відмовляла її виходити заміж за свого сина.

– Я його мати, і краще знала, що він собою представляє. Якби ти мені не сподобалася, я б і словом не обмовилася. Живи собі, як то кажуть. Дуже шкода було тебе, – зітхнула Маргарита Іванівна. – Андрій – егоїст, і завжди любив лише себе. Він зраджував тобі і тоді, коли ви зустрічалися. Я знала, що рано чи пізно все закінчиться розлученням, – додала вона і сильно задихалася.

– Ви занедужали? – захвилювалася Ганна.

– Нічого серйозного, минеться, – відмахнулася жінка. – Організм впорається.

Проте вже ввечері колишня невістка знову з’явилася на порозі квартири Маргарити Іванівни.

Вона привезла цілий пакет пігулків і швидко поставила жінку на ноги.

– Андрій вас взагалі відвідує? – поцікавилася колишня невістка, вперше за довгий час заговоривши про колишнього чоловіка.

– Ні. Як ви розлучилися, я його взагалі майже не бачу, – Маргарита Іванівна зніяковіло відвела погляд. – Він проти того, щоб я спілкувалася з тобою.

– Чому? – здивувалася Ганна, яка вважала, що вони відносно цивілізовано розлучилися з чоловіком.

– Андрій живе з жінкою, а вона проти того, щоб я з тобою та онукою спілкувалася, бо думає, ніби я хочу знову звести тебе з сином, – по обличчю Маргарити Іванівни пробігла зневажлива усмішка. – Хоча мені це взагалі не потрібне. Та хіба їм поясниш? Андрій також вважає, що я хочу зруйнувати його нове життя.

Ганна була дуже збентежена словами колишньої свекрухи і навіть почала думати про те, щоб скоротити з нею спілкування, вирішивши, що так буде краще для самої жінки.

Однак Маргарита Іванівна одразу це зрозуміла та попросила дівчину не лишати її.

– Ти для мене з онукою, як світло у віконці. Я була покинута за живого сина. Без тебе з Оленкою я зовсім зачахну, – змахнувши крадькома сльозу, промовила жінка.

– Може б, без нас Андрій став частіше вас відвідувати? – Акуратно підбираючи слова, щоб не образити свекруху, припустила Ганна.

– Ні, ви тут ні до чого, – махнула рукою Маргарита Іванівна. – Він мене і раніше увагою не балував. Ви – привід, щоби менше зі мною спілкуватися. У сина нова жінка така фіфа. Одного разу була в мене в гостях. Головою по боках покрутила, ніс скривила і через півгодини потягла Андрія. Я так зрозуміла, що їй не сподобалася ні квартира моя, ні я сама, незважаючи на те, що я намагалася їм догодити.

Після слів жінки Ганна зрозуміла, що кидати свекруху в жодному разі не можна.

– А може, ми з вами на море поїдемо? – запропонувала дівчина.

– Разом? – пожвавішала Маргарита Іванівна. – Утрьох?

– Так, – Ганна взяла жінку за зморшкувату руку.

Через два тижні дівчина разом із дочкою та колишньою свекрухою поїхали на море.

Коли Андрій дізнався про це, він дуже образився і зажадав від матері припинити спілкування з Ганною.

– Ні, синку, – холодно відповіла жінка. – Я спілкуватимуся з тим, з ким хочу.

– Ти хочеш зруйнувати моє життя? Я знаю, що ти мрієш, щоб я знову зійшовся з Ганною, але цього ніколи не буде. Тобі або треба змиритися, або ми взагалі перестанемо контактувати, – заявив Андрій матері.

Жінка не стала слухати його і поклала слухавку. З того часу вони більше не спілкувалися.

Через два роки Маргарити Іванівни не стало. Саме тоді Ганна дізналася, що жінка переписала на неї свою квартиру, а дачу – на онучку.

Одразу ж з’явився і єдиний син, який за цей час про матір не згадував.

Яким же було здивування Андрія, коли він зрозумів, що Маргарита Іванівна не вписала його в заповіт.

– Я це так не залишу! – сказав Ганні чоловік. – Заморочила голову моїй матері, щоб квартиру привласнити. Однак не сподівайся, що в тебе щось вийде. Я доведу, що ти пройдисвітка!

Чоловік навіть подав до суду на колишню дружину, сподіваючись визнати її негідним спадкоємцем.

Однак йому не вдалося змінити заповіту. Все майно свекрухи відійшло колишній невістки та внучці.

КІНЕЦЬ.