Сьогодні у маршрутку зайшла незряча жінка з чоловіком, я поступилась її місцем. Стою біля неї і не можу відвести від неї свій погляд. Ця жінка була ніби з іншої планети, якась неземна. Вона сиділа, а від неї віяло таким теплом .

Тут,чую, вона запитує у свого чоловіка: “А яка вона?”

Чоловік мабуть часто чує такі питання, тому спокійно відповідає: ну, вона молода, шатенка, невисока, в жовтій футболці. А пахне так, ніби квіти після дощу.

І тут, я розумію, що вони біля мене, говорять про мене.

– Слухай, ти думаєш, що квіти з дощем я не відчула? Ти ще щось розкажи.

– Ну, її хочеться розглядати. На вигляд вона дуже добра , навіть трішки дивна.

В сумці несе книги, мабуть любить читати.

– А ще щось скажи?

– Ну, я не знаю, що ще сказати. Взагалі, знаєш , якщо одним словом охарактеризувати, то видно, що – щаслива.

– Ооо! Якраз це я і хотіла почути. Чомусь, я одразу це відчула.

Ще навіть до того, як почула, як вона пахне. І жінка просто розпливлась в такій щирій посмішці, ніби вона знає все у цьому світі.

Я вийшла з маршрутки з великою посмішкою на обличчі, а на душі було так тепло.

КІНЕЦЬ.