Пенсію баба Наташа отримувала справно, їй би на все вистачало, якби не дочка. Світло давно відключили за не сплату, холодильник не працював, та й продуктів в ньому давно не було.

Але найбільше вона сумувала від того, що не має можливості дивитися телевізор. Вона сама у всьому винна. Балувала дочку з самого дитинства, думала, що та буде її підтримкою, коли виросте.

Однак Катя погано вчилася, оцінки їй ставили тільки через повагу до Наталії Василівни, яка довгі роки пропрацювала вчителем. Вона намагалася провчити дочку.

Закривала двері, а та почала кричати на весь під’їзд, доводилося відкрити. А зараз треба було думати, що купити з продуктів, щоб вистачило надовго.

Тепер Катя дає їй ще менше грошей, ніж зазвичай, і мати припускає, що скоро і цих копійок вона не побачить. Що тоді вона буде робити? Наталя переглядала старі фотографії і не могла зрозуміти, що вона зробила не так. Начебто все робила для дочки.

Раптом вона відчула слабкість і  сіла на лавку. Вона дістала пляшку води і почала пити. До неї підійшов її колишній учень і запропонував допомогу.

Звичайно, він не був тим худорлявим підлітком, але Наталя відразу впізнала його. Він хотів викликати швидку, але бабуся зупинила його. Іван повернувся через десять хвилин з величезним пакетом.

Вони піднялися в квартиру до Наталії Василівни. Бабуся виклала всю правду про своє не легке життя. Іван уважно вислухав і сказав: — Наталія Василівна, ви знаєте, що моя мама пішла дуже рано і ви завжди замінювали її.

Я сюди приїхав по роботі. Сьогодні ввечері повинен був виїхати, але мені доведеться затриматися. Ви ж не будете проти?» — Звичайно, Іване, з радістю. Тільки бачиш, як я живу!

— Я пропоную поїхати вам разом зі мною!

— Але, як же… що скаже твоя дружина?

— Моя дружина чудова людина, ви будете жити у нас. Наталія Василівна зібрала речі і поїхала, залишивши квартиру дочці. Вона не могла повірити в цю казку…

КІНЕЦЬ.