Свекруха дуже зручно влаштувалась зі своєю позицією “жінка народжена не для роботи”. Спочатку чоловік на неї все життя працював, поки вона себе берегла, та й не витримав, поховали восени, а тепер вона на шию сина пересіла з тією ж піснею. Тепер він повинен усі мамині потреби покривати, адже свекруха втратила джерело існування в особі чоловіка. А те, що у сина взагалі є своя сім’я і дитина, її взагалі не цікавить
Свекруха дуже зручно влаштувалась зі своєю позицією “жінка народжена не для роботи”. Спочатку чоловік на неї все життя працював, поки вона себе берегла, та й не витримав, поховали восени, а тепер вона на шию сина пересіла з тією ж піснею.
Тепер він повинен усі мамині потреби покривати, адже свекруха втратила джерело існування в особі чоловіка. А те, що у сина взагалі є своя сім’я і дитина, її взагалі не цікавить.
Ми із чоловіком разом вже дев’ять років. Як почали зустрічатися на першому курсі, так і досі нерозлучні. Розписалися відразу після університету та почали будувати своє життя.
Рік тому в нас з’явився наш син. І досі все в нас було нормально. Але три місяці тому з життя пішов батько чоловіка, і на наші голови впала свекруха з усіма “примхами”.
З батьками мене чоловік познайомив ще задовго до весілля. Я була тоді здивована, що його мама не працює вже років двадцять, тобто як пішла в декрет, і все, більше на роботу вона не виходила. Спочатку займалася дитиною, а ось що вона робила згодом, це вже для мене загадка.
Я чудово розумію, яка важка праця домогосподарок, у мене мама сама не працює, але у неї троє дітей, свій будинок у селі, до якого додається город у десять соток, качки, кури, собаки, кози, вівці та кролики. Там ніколи ніжитися і розлежатися. На мамі тримається весь будинок, бо тато спочатку працював далекобійником, а тепер працює в Польщі вахтами по кілька місяців.
Батьки чоловіка мають зовсім іншу картину. Жили вони у міській квартирі, на дачу вибиралися лише у сезон та й те, щоб просто дихати свіжим повітрям.
Принаймні свекруха точно. Дитина у них одна – мій чоловік, який вже виріс. А всю домашню роботу вдома робив свекор. Він же й працював у сім’ї.
Саме свекор прибирався, мив посуд, ходив за продуктами. А свекруха готувала, пекла, вирощувала троянди на підвіконні.
– Не народжена я для роботи, – сміялася мати чоловіка.
– Прибратися не можу – спина боліти починає, потім пластом лежу кілька днів. Посуд мити не люблю, в магазини ходити теж. Я створюю вдома затишок, атмосферу.
Не знаю, в чому полягає створення затишку, якщо прибирається інша людина. А ось готує свекруха чудово, тут сказати нічого. І пече, і варенички ліпить, і борщу наварить, і салати всякі складає.
Але чи багато потрібно для сім’ї у троє людей? Не цілий день вона на це витрачає, при врахуванні, що купувати продукти та відмивати після цього посуд і кухню їй не треба.
У свої роки свекруха виглядає дуже добре: зморшок майже немає, ніяких синців під очима, ніяких задирок на руках, завжди з укладеним волоссям, виспана, свіжа. Чого не можна було сказати про свекра.
Він виглядав набагато старше своїх років, нездоровий колір обличчя, хвороблива статура. Але воно і не дивно – мужик спочатку на роботі працював, а потім приходив додому і займався господарством, поки дружина себе береже.
Жили батьки чоловіка небагато, але на все вистачало. Свекор окрім основної роботи ще десь підробляв, щоб у сім’ї були гроші. На одну зарплату існувати було б важкувато.
Я дивувалася, як свекруха примудрилася так задурити чоловікові голову. Вона стільки років сидить удома, на повному забезпеченні, а з усіх обов’язків лише готування. З рештою крутився чоловік. Ну, ось три місяці тому й докрутився. Отримав інсульт, три дні лежав у реанімації, а потім його не стало.
Свекруха похороном не займалася, це взяв на себе її син, мій чоловік. Я тоді відвезла дитину своїм батькам, щоби допомогти чоловікові. Він попросив побути з мамою. Свекруха виглядала дуже розгублено. Не дивно, у неї звалився весь життєвий уклад. Я слабко уявляла, як вона житиме, але в душі крутилася думка, що нам з чоловіком це вийде боком.
Насправді так і вийшло. Після похорону пройшов тиждень, коли свекруха почала вимагати, щоб син щодня до неї заїжджав. То їй потрібно продукти купити, то розібратися з квитанціями за квартиру, які вона раніше в очі не бачила, то прибратися, у неї спина хвора.
До того ж усе фінансове забезпечення матері лягло на плечі мого чоловіка. Я в декреті, його мама просто не працює, а чоловік тепер має розірватися, щоби забезпечити дві родини.
– Це не діло! Вона ще молода жінка, до пенсії, яка їй світить тільки по старості, їй ще працювати й працювати. І що тепер робити?
Нам до кінця її днів тепер утримувати доведеться?
– Що ти пропонуєш? Кинути її вмирати голодною смертю? – стомлено питав мене чоловік.
– Нехай на роботу йде. Вона ще працювати спроможна. Їй же навіть зараз готувати до ладу не треба, що їй там одній потрібно?
– Та куди вона піде? Ні досвіду, ні стажу, ще й вік такий вже.
– Давай сплатимо їй якісь курси, а далі нехай сама розбирається. Ну неможливо постійно тягнути її на собі.
Чоловік ніби це розумів, але вигнати маму на роботу не може, як і кинути її без засобів до існування. Я вмовляла чоловіка, щоб він хоча б перестав до неї їздити на допомогу. Вона доросла жінка, не інвалід, у якої купа вільного часу. Нехай сама прибирається та ходить за продуктами, це не так і складно.
Але свекруха починає плакатися, що в неї болить спина, вона не може сама прибратися. Скиглить, яка вона нещасна, залишилася одна тут у світі. Чоловік не витримує і знову їде рятувати маму. Я боюся уявити, що буде, коли розпочнеться дачний сезон. На дачі теж тільки свекор все робив.
На чоловіка боляче дивитись, він весь вже засмиканий, змучений. Дуже боюся, що він повторить долю свого батька, тільки раніше, адже йому працювати потрібно на два фронти.
Я вже пропонувала, щоб свекруха сиділа з онуком, а я вийшла б на роботу, але цей варіант їй не підійшов – занадто важко сидіти з таким малюком, вона не впорається і в неї дуже пригнічений моральний стан. Зла вже не вистачає. Ось що робити?
КІНЕЦЬ.