Якось мій син вирішив одружитися з дівчиною, вихованою матір’ю-одиначкою. Ми вибрали скромне святкування вдома, тоді як молода пара планувала зустрітися з друзями в ресторані, вважаючи, що розумніше вкласти гроші у щось практичне, ніж у пишне весілля.

Родичі нареченої були незадоволені відсутністю відповідного місця для збору через темперамент її матері, тому ми погодилися провести урочистість у себе.

Після весілля постало питання про те, де житимуть молодята. Оскільки ми з чоловіком жили у двокімнатній квартирі, а житло матері нареченої було маленьким, наш син припустив, що вони впораються самі.

Пізніше мій чоловік запропонував використати наші заощадження, щоб допомогти молодим купити квартиру.

Моя колега продавала своє житло у хорошому районі, і хоч у нас одразу не вистачило коштів для повного погашення, вона погодилася почекати із залишком.

Ми вирішили подарувати цю квартиру нашому синові як весільний подарунок. На післявесільній зустрічі ми здивували їх новиною, згадавши, однак, що квартира потребує ремонту.

Бабуся нареченої засумнівалась у доцільності таких інвестицій, а її мати наполягала на тому, що квартира має бути оформлена на ім’я її дочки – або ми маємо профінансувати ремонт.

І навіть наречена висунула вимогу: щоб ми взяли кредит на ремонт, рахуючи квартиру подарунком виключно нашому синові. Ситуація стала напруженою, і ми із чоловіком намагалися її розрядити.

Пізніше наш син заявив, що сам залагодить ситуацію зі своєю дружиною. Проте за тиждень після весілля він повернувся додому засмучений.

Під впливом своїх родичів його дружина відмовилася робити будь-які внески у квартиру. Зрештою їхній шлюб закінчився розлученням лише через чотири місяці після весілля.

Як би там не було, мій син самостійно відремонтував квартиру, взявши для цього кредuт. Ця ситуація виклала йому цінний життєвий урок, тому поки що він не поспішає вступати в повторний шлюб.

КІНЕЦЬ.