Микола задумливий сидів на кухні у свого друга Славка.

До нього він приїхав погостювати на три дні.

Друг помчав у магазин. У нього щось там у пральній машині зламалося і цю деталь терміново треба було купити.

Славко запропонував Миколі хороше місце у компанії, де він працював, з кар’єрним зростанням.

Ця пропозиція, прийми її Микола, докорінно змінювала б усе його майбутнє, підготовлене дбайливими батьками.

Але справа була в тому, що він не бачив себе в планах батьків, не подобалися йому ці плани і все те, що вони задумали.

Звичайно, тепленьке місце у великій компанії — це, здавалося б, непогано, з одного боку, а з іншого…

Директор тієї компанії був другом батька. Він не тільки давав Миколі робоче місце, але ще й віддавав за нього заміж свою дочку Інну, яка хлопцеві категорично не подобалася.

Самозакохана, не дуже розумна, вона тільки й робила, що гуляла на вечірках, і ходила по дорогих магазинах.

Університет дівчина залишила ще на першому курсі. Не цікаво їй бачте, та й навіщо? Її завдання вийти заміж, а для цього вчитися не обов’язково – ось така була відповідь батькові.

А навіщо йому така дружина треба? Тільки для того, щоби збільшилися капітали батька?

Але й перед батьком було якось незручно. Він стільки вклав у нього, а Микола візьме і зіпсує усі його плани. А з іншого боку, він може свою долю сам вирішувати хоче…

І тут він згадав, як рік тому їздив на батьківщину батька на Закарпаття – до його старшого брата.

Там Микола нарешті вживу познайомився зі своїм двоюрідним братом Ігорем.

Хлопець виявився чудовим співрозмовником, добрим і таким собі веселим здорованем.

Він возив і водив Миколу по красивих місцях, від яких дух захоплювало, показував усі місцеві пам’ятки.

Розваг особливих там не було, та й Миколі, якщо чесно, вони в місті набридли, тому він із задоволенням ходив за своїм братом.

І ось якось Ігор запропонував з’їздити в одне місце з ночівлею, але тільки щоб батьки не дізналися, воно нібито таємниче…

Миколі ідея сподобалася – таємниці він любив.

З ними поїхали ще двоє хлопців.

Коли вони приїхали на місце, то хлопець здивувався вигляду озера – невелике, зовсім кругле й пологі схили.

– Говорять, колись дуже давно тут був метеорит і потім утворилося озерце.

Його називають місцем сили і сюди часто приїжджають усілякі віруючі, але тільки ніколи й ніхто в ньому не купається.

Чому – не знаю, а перевіряти ніхто не хоче. А вночі тут, кажуть, можна різне побачити! Ось чому я тебе сюди привіз, зараз сезон, – засміявся він.

– А ще, кому пощастить побачити образ срібної діви, то якщо людина з чистою душею, то всі її честолюбні плани виконаються і доля у такої людини буде просто чудовою.

Якщо ж душа корислива і дріб’язкова, то вона все втратить.

Зараз багато хто меркантильний і жадібний або наживається нечесним шляхом, тому і переживають сюди їздити.

Микола знизав плечима. Не дуже він у срібних дів і всяке таке вірив, тому став просто насолоджуватися краєвидом, що йому відкрився.

Хлопці смажили шашлик, брат поставив ящик із пінним і пішов збирати ще хмиз для багаття.

Микола милувався високими соснами і в цей момент його ніби хтось торкнувся за плече.

Хлопець озирнувся й остовпів від побаченого.

До озера спускалася висока, струнка, як струна, дівчина в довгій сріблястій сукні, зі світлим волоссям.

Вона на мить зупинилася, обернулася й глянула на хлопця, який збентежився, і одразу пішла далі, просто по воді і вмить зникла!

Залишилася після неї тільки срібляста хмара…

Ігор, який повернувся з оберемком хмизу, побачив, що Микола стоїть, як укопаний, з приголомшеним виглядом дивлячись на воду.

– Миколо, ти чого?! – ахнув той.

– А я її й справді бачив, дівчину у срібній сукні!

– Ого, я стільки років їжджу сюди, жодного разу не пощастило її побачити! Правда не знаю, може це й на краще… А ти не хвилюйся, я одразу відчув, що ти хороший хлопець, так що не переживай, все в тебе буде добре!

Весь вечір Микола був задумливим. Може йому це, здалося? Не могла ж дівчина йти по воді? Та ще й зникнути, ставши хмарою.

– Коротше кажучи, це все нісенітниця! – вирішив він і заспокоївся.

А потім взагалі забув про це. А зараз чомусь згадалася та дівчина, прямо перед очима постав її образ…

…Прийшов із крамниці Славко. Набридати і перепитувати про його рішення він не став.

Микола взяв рюкзак, який стояв уже в коридорі. Вони тепло попрощалися, Микола сів у таксі й поїхав на вокзал.

Але через два квартали вони стали в заторі, простояли хвилин двадцять, а коли він почав потроху розсмоктуватися, машина раптом затихла.

Водій сварився, що клієнт запізниться через цю безглузду машину на поїзд, вибачався кожну секунду.

А Микола раптово усвідомив, що час змінювати свій життєвий шлях.

Раз йому такі знаки дають, то настав час стати самостійним.

Він одразу подзвонив Славку:

– Пропозиція ще в силі?

– Звісно! Я так радий і пропоную оселитися в мене! Не сподобається – орендуєш собі житло, коли заробиш.

Батьки були розчаровані, особливо батько…

Він строго казав йому повернутися то по-доброму, то казав, що залишить його без спадщини.

Але Микола був непохитний, він вибачився, подякував і сказав, що далі він влаштовуватиме своє життя сам…

…Кілька років батько не розмовляв із сином. Мама правда через місяць тихенько зателефонувала, а потім і речі його переслала.

У Миколи все пішло як по маслу, робота йому подобалася, зарплата була гідна.

Через рік його підвищили на посаді і в той же час він познайомився із хорошою дівчиною, Валею.

Оформив кредит на житло й зробив пропозицію своїй коханій. На весілля Микола запросив свого брата Ігоря, з яким увесь час підтримував зв’язок.

Приїхали й батьки, на велику радість сина. Мама йому тихенько розповіла, що фірма, куди його батько хотів влаштувати – збанкрутувала. А Інна стала часто гульбанити.

Отож, батько зараз навіть радий, що ти тоді від усього відмовився і пишається тим, що ти в нього такий самостійний!

А Ігор, його брат сказав:

– Я тобі тоді не сказав, раптом ти не віриш у містику і таке інше… Просто перед твоїм приїздом мені наснилася наша бабуся, вона завжди вірила в цю срібну дівчину і сказала, щоб я тебе обов’язково звозив на озеро.

Подумав і вирішив – а вони ж звідти все бачать і знають!

Хоча якщо чесно, я трохи переживав, що раптом ти все через це втратиш, адже я не знав, який ти в душі…

Але потім, коли ти мені міцно потис руку, я зрозумів — хлопець наш!

Й Ігор знову із задоволенням потис братові руку.

…Ми ніколи не знаємо, що чекає на нас за поворотом, і коли ми вийдемо на дорогу змін.

І якщо людина йде по ній правильно, нікому не шкодитиме і намагатиметься бути доброю, то її життя зміниться на краще…