Мої діти не люблять їздити у гості до моєї мами. На це причин у них вистачає, тому я їх не змушую. А мама вважає, що свекруха купує любов онуків подарунками та солодощами, і онуки тягнуться до неї, бо вона більш заможна. Справа, зрозуміло, не в цьому, але мамі цього довести не виходить. А винною у цьому у всьому мама вважає саме мене.

У моєї мами з вихованням дітей завжди було не надто. Все моє дитинство вона пропустила, мене виховувала бабуся, а мама займалася своєю педагогічною кар’єрою, яка теж чогось не складалася. Мабуть, тому що діти не люблять, коли їх ображають і не сприймають як окрему самостійну особистість.

У моє виховання мама вирішила включитися, коли мені було вже десять років. На той час вона вже звільнилася зі школи, відучилася на бухгалтера і почала працювати за цією спеціальністю. Коло дітей, яких потрібно виховувати, звузилося до мене однієї. Це було жахливо, коли замість мами, найближчої людини на землі, у тебе вдома є педагог, який до того ж не надто досяг успіху у своїй професії.

З десяти до сімнадцяти років у нас із мамою постійно було непорозуміння. Майже кожен день скандали, її закиди, мої сльози, потім мовчазний бойкот, загалом, вдома панувала не здорова атмосфера. Мама жодного разу не визнала, що вона не права і перегинає ціпок.

Досі пам’ятаю її холодний менторський тон, який вичитує мене за трійку з математики – предмета, який вона колись викладала дітям, але не змогла як пояснити власній дитині. Я з роками все краще розуміла, чому зрештою вона пішла зі школи. Найімовірніше, її звідти попросили піти, бо якщо вона також навчала дітей, як і мене, то це… не норма.

Будь-яка моя помилка роздмухувалась і висміювалася, а потім ще довго пригадувалася. Мене постійно смикали, що я не так ходжу, сиджу, кажу. Мамі не подобалося, що одинадцятирічна дитина не хоче цілими днями сидіти за книжками, а хоче гуляти та бігати. Ще й гостей категорично забороняла запрошувати.

Звичайно, я за першої ж нагоди покинула цей недружній будинок. І сталося диво – як тільки ми з мамою перестали жити під одним дахом, наші стосунки покращилися. Ми бачилися кілька разів на рік, і це було вже не так жахливо. Досі ми з мамою спілкувалися цілком нормально. Але тепер завадою стали мої діти.

У мене ростуть син восьми років та дочка шести років. До бабусі Ліди, моєї мами, вони ходити відмовляються категорично. Кажуть, що вона з ними не грає, постійно змушує вчитися, читати, карає, коли вони з сестрою галасують, і кривдить.

– Мам, а що таке безглуздя? – запитала мене якось дочка. Виявилося, що її так бабуся назвала, коли дитина не змогла відповісти на якесь запитання. І що я мала відповісти дитині на це?

З мамою я розмовляла про те, що вона перегинає, і з дітьми так поводитися не можна, це ж діти. Але мама заявляла, що в нашій сім’ї тільки вона має педагогічну освіту, тому їй видніше, як правильно виховувати дітей. Ми кілька разів на цю тему дуже сварилися навіть.

Ось зараз діти більше часу намагаються проводити з бабусею Галею, мамою мого чоловіка. Вона онуків завжди зустрічає як найдорожчих гостей. У неї й пиріжки наготовлені, і нову розмальовку вона їм купила, і в хованки вона з ними пограє, і в парку вони красиві листочки позбирають. Діти в неї можуть ходити на голові. Звичайно, вони тягнуться саме до неї.

Але моя мама твердо впевнена, що свекруха купує кохання онуків дорогими подарунками, які мама собі дозволити не може. Пояснювати їй, що це не так, марна трата часу. Вона ображається на мене, що діти не хочуть до неї ходити. Каже, що я погано їх виховую, оскільки вони в такому ранньому віці такі меркантильні.

А у чому меркантильність? Діти відчувають, де їх більше люблять, де на них чекають і їм раді. Якби мама поводилася м’якше, не включала “педагога”, а просто поводилася як любляча бабуся, то онуки й до неї ходили б з таким же задоволенням. Але цього немає, а я змушувати дітей я не стану. Достатньо того, що свого часу я від маминого виховання страждала.

КІНЕЦЬ.