Негаразди серйозні в нашій родині почалися через одяг. Здавалося б, просто дрібниця якась, але закрутилося у нас ого-го.

А я взагалі не розумію, з чого ця суперечка взагалі почалася, чим я сестру свою образила? Вона мені якось віддала дитячі речі, що залишилися після її дитини в гарному стані. Відмінні речі, так! І там багато недешевих, правду сказати, було – всякі якісні іграшки, фірмові комбінезони, п’ять великих пакетів речей.

Я приїхала з чоловіком на машині да Тетяни, привезла їй велику шоколадку, все забрала, що вона спакувала, подякувала щиро.

Вдома розібрала ті пакети, подзвонила їй, ще раз подякувала. Мені здається, дотримала всі формальності! Чи ні?

Згодом у нашій спільній розмові потім я Тетяну ще спеціально запитала, чи їй потім ці речі віддати назад? Вона руками замахала у відповідь:

“Ні, не потрібно. Мені вони вже навіщо? Продавати я не вмію і не буду, а народжувати, ми з чоловіком більше не плануємо точно – за кількістю не женемося, наш єдиний син все буде мати по максимуму”.

Ну, мабуть, на відміну від наших дітей, вони ж все ніяк заспокоїтися не можуть з приводу їх кількості.

Дітей у нас з чоловіком троє, і скоро буде четвертий малюк. У багатьох знайомих, та й у родичів, ось, наприклад, у сестри, цей факт просто викликає острах.

Звістка про те, що я чекаю четверту дитину в родині кілька місяців тому справила ефект неймовірного здивування і нерозуміння усіх близьких мені людей.

З мамою ми до сих пір не розмовляємо, вона «відріклася» від нашої сім’ї ще двоє дітей назад, а інші родичі відверто крутять пальцем біля скроні. Хоча кому яке діло, здавалося б, тепер? Де троє, там і четвертий, це вже не дуже принципово.

Само собою зрозуміло, я давно вже не працюю, сиджу вдома, займаюся дітьми. Допомоги не просимо ми з Миколою ні у кого.

Живемо на зарплату чоловіка та дитячі виплати. Кінці зводять завдяки тому, що квартира у них батьківська. Не потрібно ні за оренду платити, ні кредит виплачувати, ще й дитячі кошти надходять щомісяця, сума не велика, але я дуже старюся їх з розумом розприділити, тому на життя нормальне нам цілком вистачає, живемо не гірше інших людей, навіть у такий непростий час, як тепер.

Більш того, свекруха зі свекром спочатку надали нам однокімнатну, а пізніше, коли на горизонті замайорів третій малюк, і зовсім помінялися квартирами, пустивши нас з дітьми в свою хорошу трикімнатну квартиру, а самі заселилися в однокімнатну.

Обидві квартири оформлені на батьків чоловіка, так що особливої ​​різниці немає, але в трикімнатній, звичайно, жити з трьома, а скоро вже й з чотирма, дітьми куди краще, ніж в однокімнатній.

Я добре веду господарство і займаюся з дітьми, вдома у мене чистота і порядок, діти доглянуті, а економити гроші дуже допомагає те, що я всі страви вдома готую сама і обходжуся без нянь і взагалі найманих помічників.

Хоча, звичайно, не дивлячись на вміння заощаджувати, грошей у нас з Миколою вистачає від зарплати до зарплати.

Старша сестра моя Тетяна матеріально живе набагато краще за мене. Обоє з чоловіком вони працюють, роблять кар’єру. У Тетяни з чоловіком своя хороша квартира, у кожного з них автомобіль, добротний дачний будинок з усіма зручностями. І лише одна дитина, хлопчик, якого Тетяна народила в 38, три роки тому.

Цей малюк, до слова сказати, ровесник третьої нашої дочки, адже їй теж недавно виповнилося три роки.

Чи треба говорити, що до народження свого єдиного довгоочікуваного малюка Тетяна з чоловіком купили все найкраще, адже це була така спланована і довгоочікувана подія у них.

Купували лише фірмові бодіки і костюмчики, підігрівачі пляшечок, шезлонги-гойдалки, стерилізатори і відеоняні. Про такі речі я й ніколи не мріяла, своїм дітям ми такого не купували ніколи, тому для мене це був справжній скарб, молоді матусі мене зрозуміють.

Там навіть соски у них не прості, а золоті по ціні, якщо так можна сказати. Я завжди беру найпростіші, звичайні, нашого виробництва, вони дешевші набагато, у мене на таких всі діти виросли. А в Тетяни – тільки відомого зарубіжного виробника, і не менше.

Пора сосок і стерилізаторів у дитини Тетяни давно пройшла, а речі всі для чогось лежали, хоча про другу дитину вони з чоловіком навіть не думали.

А коли дізналися про те, що я чекаю дитину, Тетяна вирішила розібрати шафи і проявити нечувану досі щедрість – віддати речі новому племіннику.

Бо більше особливо і віддати щось нікому: подругам вже за сорок, немовлят ні у кого немає, та її оточення і не стало б брати речі, які вже хтось використовував, навіть у хороших знайомих, у неї друзі заможні, не думаю, що б вона їм пропонувала б ці ношені речі, а мені це зараз як справжній скарб, наче знахідка для мене.

А тут такий привід зробити добру справу – просто гріх не скористатися було цим Тетяні.

Загалом, я так зрозуміла, що сестра моя, речі віддала в повне моє розпорядження! Вдома переглянула я пакети, зрозуміла, що стільки всього мені не треба. У мене ж і своїх речей трохи від попередніх дітей залишилося. Дещо я навіть вже і новеньке підкупила майбутній дитині.

А всі ці стерилізатори та інше мені точно не потрібні, я й не буду користуватися таким. Сфотографувала я речі, в загальному, і виставила на продаж в інтернеті.

Ціну поставила, звісно, невелику, щоб швидко все розібрали, та й все, мені вже народжувати скоро.

І пише мені приятелька в соцмережах і фото цих речей додає:

“Ой, я бачила, ти речі продаєш? Якісні, гарні. У тебе я б взяла”.

Цей запис, як на гріх, побачила Тетяна і розізлилася дуже.

Телефонує, після того, з претензіями, всім родичам розповіла, яка підла і меркантильна у неї сестра. Продає чуже, бач, яка розумна! Для цього їй, чи що, віддали повзунки та іграшки?

– Ти не мала права продавати речі, які я дала тобі, – сердито мені сказала Тетяна. – Я віддала тобі їх не для продажу! Для дитини, племіннику своєму. Якщо вони тобі не потрібні, ти повинна була відмовитися і не брати їх у нас, я б іншим віддала. Ну або, принаймні, запитати дозволу на продаж. Я проти! Я взагалі більше тобі ніколи нічого давати не буду!

Я засмутилася і дуже здивувалася: а що я такого зробила поганого? Продавала ж не чуже, а те, що мені сестра віддали як непотріб.

З приводу можливого повернення речей я у своєї Тетяни уточнила заздалегідь, та впевнено сказала, що повертати не потрібно. Які зараз можуть бути претензії до мене такі?

Сама Тетяна продавати речі не хотіла, щодо віддати комусь ще – так чому не дала раніше? Вони у неї на полиці лежали три роки. І гроші вже витрачені, які мені дали – купили дітям ласощі.

Я дуже замутилася через образу сестри, дзвонила їй, але та не бере телефон. Але ж речей вже не повернути, їх вже немає.

Чи правильно я вчинила? Як все це виправити?

КІНЕЦЬ.