-Слухай, Павло. Давай розлучимося, га? – раптом сказала Дарина до чоловіка.

-Ага, давай, – озвався Павло, навіть не відводячи очей від екрану телефона.

-Ні, Павло, я не жартую, скільки можна вже так жити?!

-Даринко, я зараз дочитаю новини і ми поговоримо, – байдуже сказав він.

-Послухай мене, будь ласка. Читай по губах. Я хочу від тебе піти! Тепер зрозуміло?! – сказала Дарина.

Павло застиг від здивування.

-Зрозуміло, – він зняв окуляри, відклав телефон і почав уважно спостерігати за дружиною. – Що вже цього разу? – запитав він і засміявся.

Дарина вже багато разів заводила цю розмову, але нічого не робила. Від цього, Павло, втратив інтерес до подібних розмов.

-Отже так. Якщо у наших відносинах нічого не зміниться, то я йду. Даю тобі місяць часу, – рішуче сказала дружина.

-Як цікаво, і що я такого роблю, що не влаштовую тебе? – він продовжував сміятися.

-Рахуй… Ти не цікавишся своєю дружиною, її життям, ми нікуди не ходимо, всі вихідні проводимо вдома. Ми не їздимо у відпустки, одна робота в тебе на думці. Достатньо?
-Так, достатньо.

Насправді йому не хотілося нічого обговорювати, він любив свою дружину вже п’ятнадцять років. Інших жінок у нього не було. Він не дивився на них. Всі гроші приносив додому і витрачав на сім’ю і дітей.

Тим часом, дружина продовжувала:

-Коли ти приходиш додому, ти навіть не запитуєш, як я чим займалася, як пройшов мій день. Якщо я розповідаю тобі, що сталося у мене на роботі, ти читаєш свої новини. Я ніби куховарка, яка прийшла приготувати їсти і піти, щоб не плутатися під ногами… Ще перераховувати?

-Так, дуже цікаво, продовжуй, – сказав чоловік.

Тепер йому було вже не до сміху, бо Павло раптом усвідомив, що ні він, ні вона не цікавилися життям один одного останніх років сім. Діти, робота, дім, все по колу…

-Ти закінчила? Тепер скажу, я, – почав Павло. – Якщо ти не проти?

-А що ти хочеш сказати? Що такого цікавого я про тебе не знаю? Те як ти мене ігноруєш постійно?

-Ну, слухай. Коли востаннє ти сама мене запитувала, як пройшов мій день? Пам’ятаєш? Правильно, не пам’ятаєш. Коли ти цікавилася моїми успіхами на роботі? Чи бажаєш ти мені добраніч і доброго ранку?

Дружина замовкла і дивилася на чоловіка. А він говорив далі.

-Пам’ятаю, у мене на роботі сварка була, звільнятися думав. То я прийшов тобі розповісти. Порадитись хотів. Що ти відповіла?

Правильно. Що я перебільшую і роздмухую з мухи слона. Не дослухала навіть.

А мені потрібна була порада, підтримка або хоча б, щоб мене вислухали. І таких випадків у нашому спільному житті було достатньо, що я вже й перестав запитувати твою думку. Перестав бачити в тобі людину, яку полюбив. Де це все? Куди поділося? Можу припустити, що зараз ти відчуваєш те саме, тільки хто в цьому винен?

Правильно, ми обоє й винні. А ти що вирішила, що я тебе розлюбив?

Дружина сіла поряд. Здавалося, що чоловік її не підтримує і не розуміє. І висновок напрошувався сам собою – він її не кохає. Саме тому вона збиралася піти…

-Тату, мамо, ви спати збираєтесь? З дитячої вийшов молодший син.

Уже було за північ, а вони сиділи й балакали. Скільки всього трапилося. Стільки всього обговорити треба ще.

Після розмови вони зрозуміли, що винні обоє. Вони сиділи і розмовляли, і не могли наговоритися…

Вони вирішили слухати, чути, обговорювати все разом і цінувати один одного.

І у відпустку всі вирішили поїхати через місяць. Адже вони так довго один одного не бачили…