— Синку, сідай швидше за стіл, зголоднів після роботи.

Ольга з Віктором ввечері заїхали до його матері, Віри Олександрівни, і та негайно заметушилась навколо сина.

Олі за стіл сісти навіть не запропонувала. Хоча після роботи обоє. І обидва ще не вечеряли.

Віктор відмовлявся. Йому було незручно за нетактовну поведінку матері. Але сказати про це їй не міг.

— Оля, давай повечеряємо, бо мама образиться.

— Дякую, дома повечеряю. Ти теж можеш мені скласти компанію.

— Вітя, хоч спробуй, я старалася, готувала. Чи тобі в мене вже їсти забороняють? — Віра Олександрівна багатозначно зиркнула на невістку.

Олі дуже хотілося відповісти, але змовчала. Заради чоловіка.

Два роки вона була одружена з Віктором. І всі два роки їй доводилося бачити таку поведінку Віри Олександрівни. Та одразу не злюбила невістку.

Ольга дісталася чоловікові безприданницею. Ні машини своєї, ні квартири в неї не було.

Та й працювала вона простою офіціанткою в місцевому кафе.

Спочатку намагалася відповідати на різкі слова свекрухи на свою адресу.

Але швидко зрозуміла, що від таких стосунків найбільше переживає улюблений чоловік.

Мати виростила його сама, без будь-якої допомоги. Ольгу сприймає як непрохану суперницю. Звідси ревнощі та недоброзичливість до невістки.

— Нічого, потерпи, – втішала Олю подруга Наталя.

— Свекруха сина проти тебе налаштовує, усілякі неприємні речі каже. Він не свариться з нею, боїться маму свою образити. А вдома ти накручена його зустрічаєш. Та він між вами, не знає де дітися.

— Що ж робити? Віктор мене вмовить до неї в гості заглянути, а ми потім з ним весь вечір сваримося. Мені сестра кофтинку недавно віддала. Свекруха побачила і одразу «комплімент» зробила. Мовляв, грошей на себе не шкодуєш, обновки купуєш. Економити не вмію.

Згадала Оля і минулий візит свекрухи. Її критику щодо приготовлених салатів.

— Навіщо стільки майонезу? І помідори взимку краще не купувати. Зовсім про здоров’я чоловіка не дбаєш.

— Народити тобі треба, – сказала Наталка.

— У свекрухи серце одразу пом’якшиться.

Але вона погано знала Віру Олександрівну.

Народження онуки Марійки мало що змінило у непростих сімейних стосунках.

Не встигла молода мати виписатися з пологового будинку, як зателефонувала свекруха.

— Вітя, ми з Галиною Петрівною та її чоловіком зібралися до вас у гості. Хочемо на дитину подивитись.

— Вікторе,— просила Оля,— скажи, що не треба брати із собою чужих людей. Дівчинка зовсім маленька ще.

— Оля, це старі мамині друзі, — заступився чоловік.

— Її, але не наші. Я своїх подруг не запрошую. Чекаю, коли Марійці місяць виповниться.

Віктор дружину послухав і зібрався передзвонити матері, але спізнився. Гості вже дзвонили у двері.

Довелося відчинити. Дверний дзвінок встиг розбудити дитину, яку Ольга нещодавно нагодувала та поклала. Хотіла й сама прилягти відпочити.

— Ну, показуйте новонароджену, – Віра Олександрівна пройшла до ліжечка.

— Сподіваюся, що на тата схожа, — вона потяглася, щоб взяти Марійку на руки.

Оля не витримала.

— Ви б хоч руки після вулиці вимили.

Та не відповіла. Не почула чи вдала, що не чує.

Минула година, але гості додому не поспішали.

Оля зітхнула і вирушила на кухню готувати вечерю.

— У м’ясі багато перцю, тобі його їсти не можна, — вичитувала незабаром Ольгу свекруха.

— Віктора здоров’я не бережеш, тепер ще й дитини.

— Перець духм’яний, гостроти в ньому немає, – Ольга з останніх сил намагалася зберігати спокій.

— Синку, якщо твоя дружина бажає собі ні в чому не відмовляти, краще одразу перейти на штучне харчування.

Все зрозуміло. Тепер свекруха просто ігнорує невістку.

— От коли я народила Вітю, харчувалася виключно здоровою їжею. Думала про дитину, а не про себе.

Вечір нарешті закінчився. Гості пішли, і Оля розплакалася.

— За що вона така зі мною?

Чоловік розгублено тупцював поруч із дружиною, що плакала.

— Оля, ну хочеш – скажу, що до нас поки що не можна? У мами складний характер. Чекай, звикне, що ми сім’я.

Віра Олександрівна від візитів до сина не відмовилася. Усі вихідні проводила у молодої сім’ї. Лізла буквально на все.

— З дитиною треба гуляти не менше двох годин на день, — пояснювала вона Олі.

— На вулиці дощ, вітер. Гуляти не можна.

— Не можна включати телевізор, для малюка це погано.

Порад та зауважень було багато. Збоку могло здатися, що Віра Олександрівна від душі дбає про онучку.

Але коли Ольгу з Володею запросила на день народження її сестра, і вони попросили Віру Олександрівну доглянути кілька годин за Марійкою, та відмовилася.

— Мені час, у мене вдома багато справ.

А через місяць із свекрухою сталася біда. Її забрала швидка, і за нею потрібен щоденний догляд.

— Оля, я б сам, але ж я чоловік. Мені ніяково буде матір купати і переодягати…

Ольга згадала всі образи. Усі свої сльози та сварки в сім’ї.

— Якщо відмовишся, зрозумію, — зітхнув Віктор.

— Не відмовлюся. Це ж твоя мама. І бабуся Марійки.