Посварилась із сестрою, спілкуватися з цією егоїсткою більше не хочу. Коли мамі була потрібна операція, сестра плакалася, як їм важко живеться, що грошей немає, ні копійки не може виділити. Натомість через місяць після маминої операції, яку сплатили ми з чоловіком, сестра купує машину. А найбільше бісить, що сестра у своєму вчинку нічого такого не бачить.

Ми з сестрою давно дорослі, мені сорок один рік, їй тридцять п’ять. Живемо ми обидві окремо від мами. Кожна має власну сім’ю, дітей, побутові проблеми, загалом повний набір дорослої людини.

Але до мами все одно намагаємося частіше їздити, відвідувати, щоб вона не відчувала себе самотньою. До того ж у мами зі здоров’ям є проблеми, по хаті їй вже складно поратися. А торік їй ще й операцію на коліно робили, тож фізичні навантаження у неї дуже обмежені.

Сама мама ніколи нічого не просить, ні на що не скаржиться. Навіть коли вона порвала зв’язки в коліні, ми про це дізналися лише тоді, коли їй треба було їхати на операцію. На запитання, чому вона мовчала, адже ми могли допомогти, вона відповіла, що не хотіла зайвий раз турбувати нас. Після цього випадку ми за маминим здоров’ям стали стежити ще пильніше. Як пізніше виявилось, робили ми це не дарма.

Близько трьох місяців тому мама стала рідше вибиратися кудись, навіть до онуків не приїжджала, відмовляючись справами, погодою та іншою нісенітницею. Коли до неї приїжджали ми самі, вона майже не вставала з дивана, а якщо й підіймалася, то ходила якось дуже обережно, намагаючись не наступати на оперовану ногу. Хоча минуло вже понад пів року, все зажити мало давно.

Звичайно, коли я запитала, що трапилося, мама відповіла, що нічого страшного, просто незручно спала, от і крутить тепер. Але я їй не повірила. Записала її до лікаря, з’їздила разом із нею.

Виявилося, що у коліні щось там накопичується, це треба періодично відкачувати, і були питання щодо суглоба. Як пояснив лікар, нічого критичного, але це нездужання знижує якість життя. Варто зробити операцію, але на безкоштовну чекати дуже і дуже довго, приблизно сім-дев’ять місяців. А так коштує вона близько ста тисяч гривень, але це, як то кажуть, “під ключ”, з усіма знімками, аналізами, ліками, реабілітацією та палатою.

Для кого як, а для моєї родини ця сума більш ніж відчутна. Двоє дітей висмоктують гроші крутіше, ніж будь-який пилосмок. Таких грошей у нас не було, але робити щось треба. Мама ходити майже не може, їй боляче.

Я зателефонувала сестрі, змалювала ситуацію, сказала, яке є рішення і скільки це коштує. Вона теж не зраділа від такої суми та сказала, що в неї таких грошей немає.

– Треба якось викручуватися, скидатися. Більше пів року мамі мучитися, якщо чекати на безкоштовну операцію.

– Я не можу скинутися, у нас взагалі жодної копійки. Мені зарплатню порізали, чоловікові премії скасували. Якби не свекри, то нам навіть за іпотеку не було б чим платити, – скаржилася сестра зі сльозою в голосі.

Ми з чоловіком теж в аховій ситуації, але подумали-подумали, і вирішили, що треба якось мамі допомагати. Зайняли у всіх друзів, наскребли потрібну суму, відправили маму на операцію. Про те, що операція платна, вона не знала, ми їй не говорили, бо вона б у житті не погодилася.

Все пройшло успішно, мама вже за тиждень бадьоро пересувалася сама, а за два вже приїхала до онуків із подарунками. Мені було радісно, що мама знову може не обмежувати себе у русі, у її віці найстрашніше це засидітися на одному місці.

Нам із чоловіком довелося затягнути пояси, щоб платити борги, але що поробиш. А нещодавно я дізналася, що сестра із чоловіком купили машину. Так-так, та сама сестра, яка, за її словами, останній хрін без солі доїдала.

– Це ось так у тебе зовсім грошей немає? – Моєму обуренню не було меж. – Як мамі на операцію, так грошей немає, іпотеку вам свекри платять, а як машину купувати – будь ласка.

– Ми на цю машину п’ять років відкладали! А у мами не стояло питання життя та смерті. Можна було дочекатись і безкоштовної черги. Але ти хотіла якнайшвидше, от ти й оплатила.

– Тобі взагалі ні крапельки не соромно? – Я навіть здивувалася такою відповіддю сестри.

– А чого мені соромитись? Якби мамі життя рятувати треба, тут інша справа.

Тобто людині начхати було, що мамі боляче, що вона мучиться. Машина важливіша. Бачити її більше не бажаю, не сестра, а біда.

КІНЕЦЬ.