Розчарована невдало минулою відпусткою, Оксана поверталася додому одна.

Її коханий Микола, з яким вона поїхала відпочивати, пославшись на невідкладні справи, через день поїхав, залишивши її на самоті на тиждень…

Вона просто знемагала від нудьги. Чомусь познайомитися з жодною хорошою жінкою, чи дівчиною не вдавалося, щоб якось згаяти час – усі переважно були парами.

А з чоловіками знайомитися не хотілося. На відпочинку вони переважно думають тільки про одне, а вона зраджувати Миколі не збиралася…

…По дорозі додому до неї в купе, через одну зупинку, підсіла жінка.

Вони познайомилися, розговорилися. Жінка їхала на обстеження у Київ.

Її мав зустріти племінник, син сестри.

– Він живе у вашому місті! – Валентина, так звали жінку, дуже розхвалювала племінника Андрія.

– Він дуже хороший хлопець, у нього невеликий бізнес, але з жінками йому ніяк не щастить… Вічно трапляються тільки меркантильні, яким тільки його гроші й потрібні!

Валентина запитала Оксану, з ким вона живе, в якому районі, може, вони сусіди з її племінником, де працює?

Дівчина сказала, що живе одна, майже в центрі, назвала вулицю, розповіла, що живе у квартирі батьків, а вони самі у передмістя переїхали в село. У бабусі там великий будиночок…

Ця Валентина моментально стала якоюсь нудно-настирливою.

Вона без кінця говорила про свого племінника, розхвалюючи його на всі боки, що за добу дуже набридла Оксані.

Тож, коли вони підʼїжджали до міста, Валентина вже пропонувала Оксані познайомитися з Андрієм!

– Дякую, звісно, але ж я зустрічаюся з Миколою! – ахнула Оксана.

– Він тебе покинув і поїхав, ти ж сама говорила! – не вгавала Валентина.

– Так у нього ж справи, робота… – сказала Оксана.

– Ні дякую…

– А можна твій телефон записати про всяк випадок? – раптом попросила жінка.

– Місто велике, раптом що, хоч подзвонити зможу, спитати буде в кого…

Оксана хоч і знехотя, але продиктувала номер, не сказавши при цьому, що вона на незнайомі номери не відповідає.

На пероні Валентина все одно представила Оксані хлопця.

– Оксаночко, познайомся, це Андрій! – радісно підвела вона дівчину до свого племінника, який приїхав зустріти тітку.

Той намагався мило посміхатися і тітці, й Оксані, але в ньому було щось неприємне і його посмішка вийшла неприємною і нещирою…

Може він через розмови тітки став Оксані неприємним, хто зна?

Дівчина швидко кивнула й попрощалася, побажавши їм всього найкращого…

…Минуло кілька днів. За цей час Оксана дізналася неприємну для себе новину.

Микола насправді покинув її заради нової пасії, а її відвіз на море, зробивши їй прощальний подарунок за півтора роки стосунків!

Для дівчини це було дуже неприємною несподіванкою.

Так підло вчинив! І до чого був увесь цей фарс із морем?!

Дуже засмучена, Оксана машинально відповіла на дзвінок з невідомого номера.

А коли зрозуміла, що дзвонить Валентина, вона засмутилася ще більше.

Їй зовсім не хотілося ні з ким спілкуватися, тим більше з незнайомою по суті тіткою, яка слізно попросила зустріти її біля лікарні й відвезти за адресою до племінника Андрія.

Він, мовляв, слухавку не бере, а на таксі вона не має грошей.

Оксана вибачилася і сказала, що вона на роботі й допомогти нічим не може.

Але та почала сваритися в слухавку, що, бачте, люди вже такі стали, що не можуть допомогти навіть у такій дрібниці…

Ошелешена Оксана нічого не могла зрозуміти. Вона їй хіба чимось була зобов’язана?!

Тому дівчина просто поклала слухавку телефон і занесла номер Валентини до чорного списку…

…Наступного дня ближче до вечора, коли Оксана їхала з роботи, у неї в сумочці задзвенив телефон.

Дівчина машинально відповіла й ахнула! Це знову була Валентина, але дзвонила вона з іншого номера…

– Нас вчора роз’єднали, але ти знаєш, мені одразу зателефонував Андрійко й одразу приїхав за мною! – сказала вона. – Він такий відповідальний…

– Я рада за вас, – нервово відповіла Оксана. – Вибачте, мені ніколи…

Вона знову поклала слухавку, і тут одразу ж прийшло повідомлення із цього ж таки номера.

Там було написано:

«Не відмовляйся від свого щастя. Андрій хороший хлопець. Передзвони.»

Оксана була вражена такою настирливістю і заблокувала й цей номер.

Яке ж було її здивування, коли через день, увечері, вона підійшла до свого будинку і побачила на подвір’ї цю саму неприємну жінку, а з нею її племінника!

Тітка кинулася до неї, ніби якась давня знайома, обійняла…

– Оксаночко, привіт люба! – вигукнула вона. – Який тісний світ! А я ось приїхала у справі в твій район, зрозуміла, що ти поряд живеш, ось і вмовила Андрійка забігти, щоб попрощатися…

Тут Оксана вже не витримала:

– Ви як мене знайшли?! І що ви взагалі до мене причепилися?! Я вам щось винна, чи обіцяла, ви мені хто?! Ви просто одноденна супутниця, яка залізла в мою душу своїми розпитуваннями…

– Не ображайся, я просто хочу вам щастя, ти хороша і Андрій гідний щастя… – заявила Валентина.

– То хай і шукає його, своє щастя, я тут до чого?! – обурювалася Оксана. – Мені ваш Андрійко зовсім нецікавий. Не смійте мене більше турбувати, інакше я звернуся куди треба!

Вона розвернулася, щоб піти, і раптом почула спочатку вголос, а потім пошепки:

– Ти ще благатимеш мене, щоб я до тебе племінника привела… Перед собою його не бачиш, то спиною відчуй його кохання…

…Але зухвала жінка мабуть даремно старалася. Про Оксану ще раніше подбала її бабуся, яка жила з батьками в селі.

Якось, коли Оксана була у них в гостях, бабуся їй сказала:

– Оксаночко, внучечко, погано не мати захисту від різних поганих речей, коли ти молода і особливо коли живеш сама…

От я й зробила тобі найсильніший захист на молитві!

Тож тобі не страшні жодні порчі, привороти й замовляння – все всім одразу повертатиметься. Це тільки на рік, наступного новий зроблю…

А так, як око погане відчуєш, або почуєш щось не те, відразу повертайся до того, хто дивиться вслід, або говорив у спину і кажи:

– Все своє візьми з собою, а мені моє залиш. Нехай буде так.

Розвертайся і йди не озираючись…

Оксана, звісно, тільки посміхнулася на такі слова бабусі. Не дуже вона у все це вірила. Але на всяк випадок вирішила послухатися – хто зна, що воно і як…

…І коли Валентина сказала такі слова, Оксана згадала настанови своєї бабусі, і зробила все так, як казала старенька.

Валентина дуже здивувалася з такого.

Племінник узяв її під ручку і повів з двору, і більше ніколи в житті Оксана їх не бачила.

Але на майбутнє дала собі обітницю – ніколи, нікому й нічого не розповідати про себе, особливо детально!

Не дарма говорять:

«Мовчання і посмішка – це два потужні засоби. Посмішка є способом вирішення багатьох проблем, мовчання ж допомагає їх уникнути…»

КІНЕЦЬ.