А останні роки мої діти зовсім не перестають мене дивувати своїм мисленням і тим, що їм всі зобов’язані.

Мені просто цікаво, це у всіх діти звикли так жити, чи це я так виховала сама своїх дітей?

А вся справа в тому, що нещодавно мій син і невістка попросили мене почати сидіти з онуками, їх дітками, на постійній основі, щоб моя невістка могла працювати, адже грошей на життя не дуже вистачає їм.

Я все розумію, але дітей вони народжували в першу чергу для самих себе, а не для мене. Чому я повинна виховувати їх дітей?

Звичайно, ми сім’я, рідні люди, але батьки в першу чергу вони, і тільки вони повинні розуміти в якому руслі повинні зростати їхні власні діти, вони мають бути поруч з ними, бути взірцем для них, адже це їх відповідальність.

Якщо такі очевидні істини їм не зрозумілі, то, знову ж таки, навіщо ставати батьками?

Я відразу сказала, що категорично проти такої пропозиції від них і готова тільки зрідка брати їх до себе, як це було в моєму дитинстві. Я не відмовляю категорично, але, вибачте, брати на себе таку відповідальність і обов’язок на постійній основі я зовсім не хочу і все.

У моїй же молодості нам з чоловіком і в голову не могло прийти таке, щоб попросити на постійній основі своїх батьків посидіти з нашими дітьми, залишити свої справи та роботу свою, аби лише нам зручно та добре було.

Зрозуміло, що батьків, хоча вони вже далеко немолоді, було своє життя, своя робота. Так, нам теж було тоді дуже важко, але ми змогли і подолали все разом. Нам навіть такі думки в голову не приходили.

А зараз що? Ніхто не рахується з тобою зовсім. Ледь щось станеться, будь-які незначні труднощі і кожен готовий здатися відразу, навіть не спробувавши вирішити проблему. Відразу молодь біжить до батьків, за найменшої дрібниці.

Я також поговорила зі своїм рідним сином наодинці і сказала все, що думаю про їх пропозицію мені. Він також не став приховувати свого ставлення до мене після моїх слів і почав розповідати про те, що у них кредит і простіше буде, якщо обоє вони будуть працювати, так їм буде значно легше.

Ситуація зовсім не з приємних, звичайно, наскільки я розумію, однак чому вони не подумали про це перед тим, як стати батьками двох діток? Заради якої мети вони взяли на свої плечі дві настільки важких справи – кредит та маленькі діти, – а після вибрали одне?

Я з сином своїм говорила відверто, сказала, що зараз потрібно зосередитися на всьому відразу, а не на чомусь одному. Адже якщо упустити виховання дітей, то з роками вони про це пошкодують. Не можна дітей просто так віддати комусь на виховання, навіть рідній людині.

Роботу завжди можна знайти при бажанні, як не тепер, то потім, навіть через рік чи два. Зараз останнє, що вони повинні робити, це упускати ті ранні хвилини зі своєю дитиною.

В якості альтернативи я запропонувала їм деякий час пожити у нас, їм трішки стане легше, проте вони відразу відмовилися, бо хочуть жити окремо, як їм зручно, але при тому, я чомусь, маю бігати до них.

І в цьому вся їх суть: стверджують, що вони самостійні, проте не здатні вирішити свої проблеми самі і просять завжди допомоги у мене. А найцікавіше те, що коли я пропоную конкретний варіант виходу з такої складної ситуації, то мені кажуть про самостійність і закривають двері.

Я дуже надіюся, що мої діти швидко одумаються і перестануть себе шкодувати, адже зараз всі люди так живуть. А я маю жити своїм власним життям, адже воно зараз у всіх непросте. Я готова допомогти, але не присвятити всю себе їм.

Я бачу вони ображаються на мене зараз, бо їм дуже важко, а я відмовляюся сидіти з їх дитиною, щоб невістка працювала. Але чи зобов’язана я це робити для них?

КІНЕЦЬ.