Свекруха пів року тому сама зголосилася сидіти з онуком, щоб я могла вийти на роботу. Вже тоді я подумала, що не просто так це робиться. І я не помилилася – тепер з нас вимагають сплатити для сестри чоловіка дорогу путівку на відпочинок, щоб та розвіялася після розлучення. Свекруха вважає, що вона чесно заробила ці гроші.

Мої стосунки з сім’єю чоловіка не можна назвати спорідненими, навіть добрими назвати не можна. Мене не там не шанували, бо тепер чоловік перестав виконувати примхи мами та молодшої сестри. У вічі, зрозуміло, ніхто нічого не говорив, але треба бути ідіотом, щоб цього не зрозуміти.

Я і сама не рвалася спілкуватися з новопридбаними родичками. Свекруха явно зациклена на дочці, а та розпещена навіть за моїми мірками. А мене в дитинстві балували, як могли – я пізня та єдина дитина у батьків. Але до сестри чоловіка мені далеко, звичайно. Те, що дівчина у свої двадцять років не вміла навіть яєчню собі приготувати та включити пралку, мене вразило.

Добре, що жити нам після весілля не довелося біля свекрухи. Моїх батьків вже немає на світі, мені вони залишили у спадок свою двокімнатну квартиру, де ми з чоловіком і влаштувалися.

Мама чоловіка на момент нашого весілля сама ще працювала, але це не заважало їй намагатися трусити гроші із сина. Мовляв, він повинен допомагати ставити на ноги сестру, якій тоді вже було двадцять років. І навчалася вона на заочному, решту часу то працюючи, то перебуваючи у “творчому пошуку”. Друге траплялося частіше.

Чоловік у мене при своєму розумі, тому мамині вимоги були відхилені. Вони тоді серйозно посварилися через це. Свекруха справедливо визнала, що це я чоловіка накрутила, що він аж про бідну сестричку забув. А я цього й не приховувала. Так, я вважала і вважаю, що сестра має всі можливості сама себе забезпечувати. Просто не хоче.

На тлі такої ситуації свекруха вирішила покарати мене, позбавивши свого спілкування. Чудове покарання, завжди б так. Ми не спілкувалися аж до мого декрету, який стався півтора року тому.

На той момент мама чоловіка вже вийшла на пенсію, а сестра заміж. Ми з дітьми не поспішали, тож у декрет я пішла лише на шостому році шлюбу. Майже весь цей час ні зі свекрухою, ні із сестрою я не спілкувалася. Усі комунікації були через чоловіка. Мені свекруха дзвонила лише один раз, коли той був у відрядженні, а вона не могла до нього додзвонитися і запереживала.

Звістка про те, що у нас буде дитина зрушила маятник наших стосунків із мертвої точки. Свекруха почала цікавитися моїм здоров’ям, результатами оглядів, питала, що з речей купили. Навіть ліжечко нам притягла, яке весь цей час припадало пилом десь на дачі.

Я чудово обійшлася б і без цієї уваги, але розуміла, що заздалегідь позбавляти дитину єдиної бабусі якось неправильно. Тим більше, що кордонів свекруха не переходила, у душу не лізла і порадами не діставала. Тому ми спілкувалися.

Після пологів стало зрозуміло, що бабуся любить онука на відстані. Мене це навіть влаштовувало, не доводилося штовхатися біля ліжечка та відбиватися від мудрих порад та життєвого досвіду. Тобто поради вона роздавала і телефоном, але там можна було не слухати. Ми з чоловіком і самі чудово справлялися у всіх планах.

Але пів року тому у нас різко просів сімейний бюджет. Роботодавець чоловіка влетів на якісь космічні штрафи, тож усім співробітникам залишили голий оклад, який складав кумедні копійки. Щось у нас з ним було відкладено, але запаси танули на очах, а ситуація у нього на роботі не змінювалася. Їм обіцяли, що все прийде до ладу, але, коли це станеться, не уточнювали.

Дитина була ще надто маленька, садок нам поки що не світив, а для приватного потрібні були гроші, яких і так не було. Раптом допомогу запропонувала свекруха. Вона сама зателефонувала, сказала, що чоловік їй розповів, що діється у нього на роботі, і вона вирішила допомогти. Мені було запропоновано виходити на роботу, а вона посидить з онуком.

Варіант був ідеальний – і дитина під наглядом, і я можу вийти на роботу. Мамі чоловіка ми подякували та вже за два тижні я працювала. Жити полегшало, хоча у чоловіка все так і тривала криза.

Десь за місяць розлучилася сестра. Не знаю, що в них сталося, але вона з валізами повернулася до свекрухи. Дітей у них із чоловіком не було, спільного майна теж не нажили, тож розвели їх швидко. Попелюшка осіла вдома, звільнившись із роботи.

Свекруха журилася, що в дочки депресія через шлюб. Хоча щодо соцмереж сестри цього не можна було сказати. У них вона викладала кожен свій крок, тому всі її гулянки клубами були як на долоні. Але це мене не стосувалося, хай живуть, як хочуть. Та ось тільки це я думала, що це мене не стосується. Але ось – торкнулося.

Наприкінці минулого тижня свекруха вирішила поговорити зі мною та чоловіком. Вона спочатку довго розповідала, як страждає її дочка через зятя-козла, як дівчинці погано, і що їй треба відволіктися. Я ще подумала, що дівчинці варто відволіктися від гулянок на роботу, але змовчала.

Свекруха продовжувала: вона знайшла путівку на море, кудись у Шарм-ель-Шейх, але грошей на неї у пенсіонерки, звичайно ж, немає. Тому цю путівку маємо сплатити ми.

– З яких це… ми маємо оплачувати? – здивувався чоловік.

– А я що, просто так із вашою дитиною сиділа? – обурилася свекруха. – Послуги няні, взагалі-то, зараз дорого коштують. А ви мені поки що ні копійки не заплатили.

– Оце так! Ну, взагалі-то це твій онук, але ми тебе зрозуміли. На майбутнє – якщо пропонуєш платні послуги, то одразу озвучуй свій прайс, – процідив чоловік та випроводив маму з квартири.

Я, чесно кажучи, була шокована. Ось тобі й бабуся, ось тобі й допомога. Ще й сестра чоловікові почала телефонувати, уточнювати, на які числа їй планувати поїздку, коли він зможе переказати гроші.

Зарплата у чоловіка тільки почала повертатися до колишніх показників, до яких дуже далеко. Тобто з грошима у нас не густо. Але ми вирішили сплатити послуги свекрухи за середнім цінником няні.

Віддамо гроші та припинимо будь-яке спілкування. Бабуся, яка називає онука “ваша дитина” і сидить з нею не просто так, і інфантильна дівчина без мізків в голові, нам без потреби. Особливо коли нас розглядають виключно, як гаманець.

КІНЕЦЬ.