– Це Марія? – Почула Марія жіночий голос, коли відповіла на дзвінок з незнайомого номера.

– Так. А хто дзвонить?

– Це Віка.

– Яка Віка?

– Тільки не вдавайте, що не здогадуєтеся, – схвильовано відповіла жінка. – Та сама Віка, до якої пішов ваш чоловік.

– Ах, це ви… – зітхнула Марія, яка, справді, не одразу зрозуміла, що за Віка їй дзвонить. – І що вам потрібне?

– Євген, ваш чоловік, у палаті. Ви могли б сюди приїхати? Я зараз скину вам повідомленням адресу.

– А що з ним сталося? – захвилювалася Марія.

– Приїжджайте там все дізнаєтесь, – різко сказала Вікторія і відключилася.

Марія та Євген були одружені одинадцять років, виховували сина Олега. Жили непогано, дружно, обидва працювали. Вечорами разом вечеряли. У вихідні дні іноді ходили в гості або приймали гостей. Щорічно їздили на море. Загалом, як у всіх, звичайна сім’я.

Але згодом у житті Євгена з’явилася інша жінка. Її звали Люда, і вона тоді сама поїхала додому до Марії, просила, щоб та відпустила чоловіка.

– Я його не тримаю, – спокійно відповіла Марія, незважаючи на те, що її душа не витримувала від образи. – Хоче піти, нехай іде.

Але ввечері повернувся чоловік, якийвуже знав про візит Люди, і буквально навколішках просив Марію пробачити його.

– Не потрібна мені вона, це було тимчасове. Кілька разів з нею зустрівся, а вона уявила собі незрозуміло що… Марія, тільки тебе одну люблю. Давай не руйнуватимемо родину, у нас все-таки син росте. Обіцяю, що цього більше не повториться.

І Марія вибачила. Заради сина і тому, що все ще любила Євгенія. Згадала слова покійної бабусі про те, що якщо по-справжньому любиш людину, то все вибачиш.

Вони ж сім’я, а у житті всяке буває. Ну, оступився чоловік один раз, то що тепер? Головне, що він все усвідомив і більше не зробить такої помилки.

Два роки було все добре, а може, просто Марія так думала, але потім на горизонті Євгена виникла молода і дуже гарна Вікторія. І ось уже тоді чоловік наважився піти із сім’ї.

– Марія, вибач, ти чудова, але Віка… Загалом, я закохався як хлопчик… З нею все інакше, вона така…

– Позбав мене, будь ласка, від цих подробиць, – попросила Марія. – Іди, і більше не повертайся, ми з сином і самі проживемо.

Розлучитися Марія та Євген ще не встигли, хоча разом уже не жили. І ось цей дзвінок від коханки чоловіка… Звичайно ж, Марія зібралася і поїхала в палату. А як інакше, Євген їй не чужий, він батько її сина і за документами все ще є чоловіком.

В коридорі Марію з нетерпінням чекала Вікторія. До цього дня жінки ніколи не бачилися, але одразу впізнали одна одну.

– Що з Євгеном? – спитала Марія.

– Він був на роботі, і з ним трапилася біда… Подробиці тобі спеціалісти розкажуть.

– А чому мені ніхто не повідомив, я ж поки що дружина …

– Здивувалася Марія.

– Бо подзвонили мені! – гордо заявила Вікторія.

– Я у Євгена в телефоні записана, як “кохана”, а ти просто “Марія”. Мало яка Марія, може, ти його перукар чи так, знайома… Стороння, загалом…

– Як він? До нього можна? – Запитала Марія, не звертаючи уваги на слова Вікторії.

– Поки що ні, туди не пускають.

– Боже… – вигукнула Марія.

– Загалом слухай мене, – швидко заговорила коханка. – Я з спеціалістом уже говорила, він сказав, що, швидше за все, Євген ніколи не зможе ходити. Якщо взагалі викарапкається…

– Ні… – Марія сіла на стілець і заплакала, затуляючи обличчя руками.

Вона моментально забула всі образи і сповнилася жалості до Євгена, Марія все ще любила його і думка про те, що Євгена може не стати була нестерпною. Хай він не з нею, хай з іншого, але тільки би жив.

– Марія, мені дуже шкода, що таке сталося з Євгеном, – продовжила Вікторія.

– Але я не готова бути доглядальницею, я ще дуже молода! Я хочу жити. А не доглядати. А ви дружина, у вас із Євгеном спільна дитина, сім’я. Тому я зараз піду і більше не повернуся. І не надумайте мене засуджувати, я не готова присвятити своє життя людині, яка буде до кінця своїх днів мені тягарем.

Марія слухала голос Вікторії, але не зовсім вловлювала сенс того, що та казала. У голові був туман та пережиття за чоловіка. Вона, як і раніше, сиділа, закривши обличчя руками і плакала, а коли прибрала руки, щоб сказати щось Вікторії, її вже й слід остиг.

Марія поговорила з спеціалістом, і він підтвердив усе, що сказала Віка.

Євген працював виконробом на будівництві і трапилася біда.

– Диво, що він взагалі вижив, – сказав лікар. – І зараз ми продовжуємо боротися за нього…

– Він ніколи не зможе ходити? – спитала Марія.

– Моліться, щоб  хоча б викарапкався. А вже про все інше… Про це поки взагалі рано говорити, час покаже.

***

– Віка … – Перше, що сказав Євген, прийшовши в себе.

Чоловік розплющив очі і побачив Марію, яка сиділа біля його ліжка і спала. Ось вже кілька днів Марія буквально жила біля чоловіка. Їй дозволили бути поруч і доглядати його. Олег поки що жив у батьків Марії.

– Євген, – розплющила очі Марія. – Як ти себе почуваєш?

– А де Віка? – Запитав він. – Чому ти тут?

– Тому що я все ще твоя дружина, Євген. І я не могла кинути тебе одного, в такому стані, – відповіла Марія, якій, звичайно ж, було дуже неприємно, що чоловік, прийшовши в себе, насамперед поцікавився, де коханка…

– Дякую, – слабким голосом відповів чоловік. – А Віка? Вона не приходила до мене?

– Приходила… Вона мені й повідомила, що ти тут.

– Зрозуміло … Ви з нею по черзі тут?

– Ні. Віка була в тут лише першого дня, більше не приходила. Мабуть, дуже зайнята.

У Марії не вистачило духу сказати чоловіку, який тільки-но прийшов в себе, про те, що Вікторія відмовилася від нього… Нехай Євген трохи видужає, а потім, можливо, сам поговорить зі своєю коханкою і від неї дізнається, що більше їй не потрібний…

І невдовзі, коли Євгену дозволили користуватися мобільним телефоном, він зателефонував Віці, щоб спитати, чому вона до нього не приходить.

– Я бажаю тобі здоров’я, – відповіла коханка. – Але більше мені не дзвони. Залишайся з дружиною, вона доглядатиме за тобою, а я не можу…

– Марія, пробач мені, – сказав Євген після розмови з Вікторією. – Я так винен перед тобою. Віка відмовилася від мене. Мабуть, ніколи не любила. Та й ти, мабуть, зневажаєш мене…

– Ні, Євген, не зневажаю. Ми стільки років разом, у нас син… Я дуже хочу, щоб ти видужав і став на ноги. Я буду поряд, я допоможу тобі.

– Марія, дякую, моя рідна … Обіцяю, що більше ніколи не зраджу тебе …

– Нічого не обіцяй. Зараз головне, щоби ти зміг пройти реабілітацію.

Минуло півтора роки. Попри прогнози спеціалістів, Євген зміг стати на ноги. Весь цей час його підтримувала дружина, яка вірила, що Євген все зможе.

Марії здавалося, що всі ці пережиті разом труднощі ще більше зблизили їх, і тепер вони з Євгеном завжди будуть разом. Але вона дуже помилилася.

Наближалося п’ятнадцятиріччя від дня весілля Марії та Євгена. Марія чекала на чоловіка з роботи і накривала на стіл. Заздалегідь прикупила ігристе, адже їм є що відзначити. Напевно, Євген прийде додому із букетом лілій. Він завжди дарував їй ці квіти на день народження та на річницю весілля. Настрій у Марії був чудовим…

Жінка постійно поглядала на годинник. Щось Євген затримується. Чи не сталося чогось. Марія почала хвилюватися. Вона зателефонувала до Євгена, але він не відповів. А коли зателефонувала ще раз, почула у слухавці: «Абонент тимчасово не доступний».

Чоловік прийшов дуже пізно, і добряче веселий …

– Ти де був, Євген? – Запитала Марія, яка не знаходила собі місця…

– Я був у гостях, – пробурчав у відповідь Євген.

– Гаразд, лягай спати, – зітхнула Марія. – Вранці поговоримо, коли ти проспишся.

Вночі Євген спробував обійняти дружину, кілька разів прошепотівши ім’я:

– Віка…

І Марія все зрозуміла.

– Ти вчора був із нею? – Запитала вона вранці. – Тільки не обманюй, ти вночі називав мене її ім’ям.

– Я й не збирався обманювати, – відповів Євген. – Марія, я великий негідник, знаю. Ти допомогла мені, ти була поряд. Я, мабуть, тільки завдяки твоїй підтримці зміг повністю відновитись… Але я більше не люблю тебе… Я так і не зміг забути Віку, хоч дуже намагався. Так, ми знову зустрічаємось… І я хочу бути з нею.

– Іди, – знову, як колись давно, сказала Марія.

Євген мовчки зібрав свої речі і пішов.

Він повернувся за два роки, коли Вікторія, награвшись у сім’ю, знайшла йому заміну. Повернувся, будучи впевненим, що Марія на нього чекає і, звичайно ж, прийме назад.

Перед тим, як увійти до під’їзду, він подивився на знайомі вікна. На кухні світилося світло, і він навіть помітив знайомий силует. Мабуть, Марія готує вечерю. Зараз вони разом сядуть за стіл, як за старих добрих часів, поговорять… І вона, звичайно ж, все зрозуміє і знову простить…

Євген подзвонив у двері, очікуючи побачити Марію чи сина, але йому відчинив незнайомий чоловік.

– А ви хто? – Запитав Євген. – Марія де?

– Моя дружина готує вечерю. А ви, мабуть, Євген, колишній чоловік? Я вас бачив на фотографіях.

– Ось як … Значить, Марія вийшла заміж? Олег мені нічого не казав. Втім, він зі мною майже не спілкується після того, як я… Гаразд, не важливо, я піду… Бачу, що мені тут не раді.

– Чому ж, – несподівано привітно посміхнувся чоловік. – Якщо хочете, проходьте. Ви ж хотіли про щось поговорити з Марією. Мене, до речі, звуть Іван. Ми якраз вечеряти збираємося, можете приєднатися. Заодно побачите сина. Ви, до речі, знаєте, що Олег посів перше місце на обласних змаганнях з легкої атлетики?

– Ні… – розгублено відповів Євген.

– Треба ж, а це ж по місцевому телебаченню кілька разів показували. Ми з Марією так ним пишаємось. То що, пройдете?

– Я все-таки, мабуть, піду. А синові я потім подзвоню, привітаю. Або напишу…

– Ну як хочете, – знизав плечима Іван і зачинив двері.

Євген повільно спускався сходами з четвертого поверху, розуміючи, що за тими дверима, де його колись любили та прощали, більше йому немає місця. Як і в душі жінки, яку він стільки разів зраджував… Але все має свою межу, навіть у самого доброго і люблячого серця.

КІНЕЦЬ.