Чоловік, який майже вже колишній, вважає, що я роздула з мухи слона. Справді, яка дрібниця – чотири роки він мені розвішував локшину по вухах, що сплачує колишній дружині аліменти на дитину, а сам у цей час віддавав гроші своїй мамі. І чого це я так рознервувалась, коли дізналась правду?

Мені тридцять два роки, чотири роки тому ми з Миколою розписалися. На самому початку стосунків мені було заявлено, що він має зобов’язання перед колишньою дружиною та дитиною, тому частина зарплати йтиме на оплату аліментів та потреб дитини. Діти – це святе, я навіть не мала думки якось цьому перешкоджати.

Ми обидва працювали, жили на орендованій квартирі, накопичували на іпотеку. Свекруха кликала жити до неї, вважаючи, що це безглуздо – віддавати гроші чужим людям, коли можна жити з нею та відкладати на своє житло. Але в мене бажання жити на території свекрухи не було. До того ж судячи з її розповідей, там частим гостем був син чоловіка, з яким я не горіла бажанням перетинатися.

Я одразу поставила чоловікові умову, що він не приводитиме свого сина до нашої квартири. Нехай зустрічається з ним будь-де, мені все одно. Вводити чужу дитину у своє життя я не хотіла. Чоловік сприйняв цю умову спокійно, ні на чому не наполягав.

З середини минулого року я помітила, що чоловік почав менше вкладати в сімейний бюджет. Мені була розказана історія, що дитина потребує нового комп’ютера для навчання, ось чоловік і взяв його в кредит, а тепер вони з колишньою цю розстрочку платять. Та й аліменти ніхто не скасовував.

Добре, зараз дітям насправді без комп’ютера вдома складно. Нехай буде так. Хоча, судячи з платежів, там купили якийсь дуже крутий комп’ютер. Потім були медичні обстеження дитини, послуги стоматолога, на які колишня теж струсила гроші. Ситуація подобалася мені дедалі менше.

Виходило, що у чоловіка стало залишатися трохи більше чверті зарплати. З такими доходами відкладати на квартиру ми будемо ще дуже довго. І найгірше, що син чоловіка навчався тільки в третьому класі, тобто в найближчому майбутньому аліменти нікуди не подінуться, а апетити колишньої все ростуть і ростуть.

– А що я можу зробити? Там моя дитина, я не хочу з нею псувати стосунки, а якщо я не платитиму, то колишня швидко накрутить сина проти мене. Потім хоч судись, хоч не судись, а ставлення дитини не виправити, – розводив руками чоловік.

Мені колишня чоловіка уявлялася істеричною меркантильною бабою, яка маніпулює через дитину її батьком та виманює зайві гроші. Я її вже відверто ненавиділа. І зрозумівши, що чоловік нічого не збирається робити, щоб поставити колишню на місце, я вирішила взяти справу до своїх рук.

В телефоні у чоловіка я знайшла її телефон та зателефонувала, попросивши про зустріч. Вона здивувалась, але погодилася. Я туди летіла на крилах обурення, бажаючи висловити мерзенній меркантильній бабі все, що я про неї думаю. Але розмова вийшла зовсім в іншому тоні.

Вислухавши мої претензії, жінка дуже здивувалася. Вона сказала, що чоловік їй вже сто років нічого не платить, справа лежить у приставів, а вони не поспішають, кажуть, що знайти не можуть. На роботі він отримує зарплату в конверті, майна за ним немає, тож стягнути з нього не можуть. Та й не надто намагаються.

– Він синові на останній день народження подарував м’яку іграшку та п’ятсот гривень. Про які комп’ютери може йтися? Хочете, поїхали зараз до нас, подивіться самі. Та й бачаться вони з татом не щомісяця. Батько ж такий зайнятий, у нього інша родина.

Можу синові набрати, він сам вам скаже, як часто бачить батька.

І ми поїхали до неї додому, де насправді не було жодного комп’ютера, а дитина сказала, що тата цього місяця взагалі не бачив, але він дзвонив тижнів зо два тому.

Ще мені колишня показала, коли був останній переказ від чоловіка і яка сума. Я так безглуздо себе ніколи не відчувала. Куди ж він тоді витрачав стільки грошей, як не на дитину?

– А це треба у його дорогоцінної матусі спитати. Вона завжди з нього гроші тягла, мати-героїня ж одна сина виростила. Моя колишня свекруха нас свого часу і розвела, тому що в мене вистачило розуму до неї прийти жити, – поділилася колишня чоловіка.

Вдома я влаштувала чоловікові допит, обіцяла провести очну ставку, якщо він не перестане брехати, і він зламався, хоч спочатку палав гнівом, що я влізла в його телефон. Виявилося, що так, аліменти він не платить, але з ідейних міркувань – не хоче, щоб колишня жила його коштом. А з сином він спілкується досить часто, щоправда, його свідчення та слова дитини не збігаються.

Гроші ж справді переказувалися свекрусі. Теж, свого роду, аліменти, вона ж вже у віці, хоч їй лише п’ятдесят вісім років, який вік?

– Мамі теж треба на щось жити! Зрештою я син, я чоловік, я мушу їй допомагати, – намагався перейти в атаку чоловік.

У тому, що він чоловік, я маю великі сумніви. Але тепер це не мій головний біль. Нехай доводить комусь іншому, а я подаю на розлучення. Всі накопичення я забираю собі, тому що свою частину він віддав у фонд допомоги свекрухи, що голодує. Хоча через чоловіка накопичення там смішні, та хоч якась компенсація.

КІНЕЦЬ.