-Мамо, не плачте! Тепер все буде добре. Ви це забудете, як поганий сон, – шепотіла Ірина, вкриваючи колишню свекруху теплим пледом. – Завтра з Андрійком ми приїдемо за Вами і поїдемо до мене в село. Вам сподобається у нас, мамо. Свіже молоко, мед, чисте повітря.

По щоках Ніни Вікторівни потекли сльози.

***

П’ять років тому Віктор привів у будинок дівчину:

-Мамо, це Ірина. Ми чекаємо на дитину. Ірина житиме у нас, – з порогу заявив син.

-Що? Я не розумію… Вітя, вийдемо на хвилинку, поговоримо, – Ніна відвела сина в іншу кімнату.

Ніна Вікторівна була здивована звісткою. Не так вона уявляла знайомство з невісткою. Віктор – єдиний син, якого Ніна Вікторівна виховувала одна. Мама із сином жили забезпечено. Ніна Вікторівна мала магазин, який приносив стабільний дохід. Віктор працював у будівельному бізнесі, подавав великі надії. Сьогоднішня новина просто не просто здивувала матір, а порушила всі плани на майбутнє сина.

– Це що за сюрприз? Поясни, будь ласка, Вітя. Я нічого не розумію, – пошепки сказала Ніна Вікторівна.

-Мамо, не починай тільки. Це вирішене питання. Ірина скоро матиме дитину. Вона гарна, добра дівчина. Жила з бабусею в селі, зараз працює у нашій фірмі. Я знаю твій характер, тому й не знайомив раніше Іру з тобою. Якщо хочеш, ми самі винаймемо квартиру.

– Не треба нічого знімати! Що мені робити одній у цій чотирикімнатній квартирі? А ви збираєтесь реєструвати шлюб, справляти весілля? – запитала Ніна у сина.

– Мамо, зараз ніхто вже не розписується. Це не модно. Весілля теж не буде. Все, давай припинимо ці розпитування, – закінчив розмову Віктор.

***

У Ніни Вікторівни з Іриною склалися непрості стосунки. Свекруха ніяк не могла прийняти вибір сина. Ніна Вікторівна ігнорувала невістку, намагалася виставити напоказ будь-який промах дівчини. А Іринка щосили намагалася сподобатися свекрусі. Вона прибирала до блиску всю квартиру, бігала на ринок за продуктами, готувала смачну домашню їжу, називала свекруху мамою. Але ніколи не отримувала слів схвалення від неї:

– Ірино, що ж ти додали стільки олії в картоплю? Ні, таке їсти неможливо! – говорила за вечерею Ніна.

-Мамо, не починай! Така смакота! Спробуй! – казав Віктор, уплітаючи вечерю.

Коли молодята йшли погуляти, Ніна Вікторівна йшла на кухню і із задоволенням їла дивовижні страви, приготовлені Іриною, зазначаючи, що Ірина чудова господиня. Незабаром у пари народився син Андрійко. Хлопчик був точною копією батька. Ніна Вікторівна дуже полюбила онука, займалася його вихованням. Андрійко був такий хороший! Відносини між Іриною та свекрухою трохи потеплішали.

***

А з Віктором явно щось діялося. Він почав приходити з роботи дуже пізно, посилаючись на завантаженість. Іноді від приходив добряче «веселим».

-Вітя, що відбувається? – Спробувала почати розмову Ірина. Ти став якось дивно поводтися, зовсім не цікавишся дитиною. Про мене й говорити не хочеться. Ти мене просто не помічаєш.

– Роботи багато. Дуже втомлююся, — бурчав Віктор..

-Але ти практично перестав приносити зарплату додому. Обсяг роботи збільшили, а зарплату зменшили?

-Що? Ти мене дорікаєш маленькою зарплатою? Сидиш в моїй квартирі, живеш на наші гроші, ще смієш щось говорити! – почав Віктор.

Ірина опустила очі, закрила обличчя руками і заплакала.

-Все, не хочу більше це слухати! – вигукнув Віктор, зачиняючи за собою двері.

Свекруха бачила, що стосунки сина з Іриною ставали все гірші, але це їй приносило радість. Вона й сама хотіла, щоб Віктор якнайшвидше залишив Іру. Не пара вона йому! Занадто проста, сільська якась! А щодо Андрійка, то вона допомагатиме йому. Від єдиного онука Ніна Вікторівна не збиралася відмовлятись.

Через деякий час Віктор оголосив, що покохав іншу жінку. Ірина зібрала речі та разом із сином поїхала до себе в село.

***

Анжела була повною протилежністю Ірини: респектабельна зовнішність, модниця з інтелігентної сім’ї. До того ж Анжела була із забезпеченої родини. Ніна Вікторівна була дуже рада. Про таку невістки вона і мріяла все своє життя. Віктор та Анжела розписалися, зігравши шикарне весілля. Оселилися молоді у квартирі Ніни Вікторівни. Анжела одразу найняла хатню робітницю, яка виконувала всі справи по дому. Вечеряли молоді у ресторані, частенько замовляли їжу додому. Весь день Анжели складався з відвідування SPA-салонів та шопінгу по бутіках.

Запити Анжели були вищі за доходи Віктора. Чоловіку було складно їй догодити. З Ніною Вікторівною Анжела також не шукала спільної мови, ​​зрідка перекидаючись привітанням. Примхи Анжели стали постійними супутниками у будинку Ніни. Віктор змарнів, став дратівливим.

Дедалі частіше Ніна Вікторівна згадувала добродушну і відкриту Ірину. Онукові бабуся регулярно пересилала гроші, кілька разів їздила в село, забирала хлопчика до міста відпочити, зводити до кафе, парку. Віктор про сина і не згадував.

Навесні Ірина Вікторівна занедужала і сильно здала.

– Мама твоя постійно нездужає. Потрібно подумати про заповіти, – почала розмову Анжела. – Ти не переживаєш, що вона перепише все на твого сина? Потрібно продати квартиру та купити нам і їй житло.

-Мама не погодиться продавати квартиру. Тут їй все нагадує про батька.

-Це твої проблеми! Переконай її! – вигукнула Анжела.

Син почав розмови про те, щоб розміняти чи продати квартиру. Ніна Вікторівна довго не погоджувалася. Потім, піддавшись на нескінченні вмовляння сина, рогодилася. Син приніс папери і переконав матір підписати довіреність на нього:

-Мамо, це така тяганина, біганина. А тобі треба відпочивати та не хвилюватися. Для тебе я підберу чудову квартиру у найелітнішому районі міста.

-Добре синку. Я повністю довіряю тобі. Давай, я підпишу все.

За тиждень прийшли якісь люди, зібрали речі Ніни Вікторівни та відвезли її до маленької кімнати у комунальній квартирі. Через знайомих вона дізналася, що власноруч підписала всі папери на передачу всієї своєї власності синові. Від цього Ніна здала ще більше. Доглядали жінку сусіди.

Цілими днями вона сиділа і чекала, коли син приїде хоча б порозумітися з нею.

***

Ірина почала хвилюватися, що Ніна Вікторівна довгий час не приїжджає до онука, не дзвонить. Чи не сталося щось з нею? Через колишню сусідку дізналася, що сталося із Ніною Вікторівною. Ірина з Андрійком одразу поїхали до неї на квартиру.

-Бабусю, ти занедужала? – спитав Андрійко. – Мама сказала, що тепер ти будеш жити з нами. Я тебе так люблю, бабусю!

-Завтра, мамо, ми поїдемо додому. Я вже й кімнату для Вас приготувала. Не хвилюйтеся, все буде добре, – лагідно говорила Ірина.

Ірина оточила Ніну Вікторівну любов’ю, турботою та увагою. За три місяці Ніні Вікторівні стало значно краще.

-Як я могла так помилятися? Як я не побачила, який скарб, який діамант знайшов син. Це щастя, мати таку дочку, як ти, – казала Ніна Вікторівна Ірі.

-А у мене найкрутіша, найкраща бабуся на світі! – радісно вигукував Андрійко, міцно обіймаючи Ніну Вікторівну.