З батьками свого зятя я зустрічалася лише кілька разів: під час підготовки до весілля, на самому весіллі та на хрестинах онука. Я не знала їх добре, але не надавала цьому значення, тому що вважала, що головне – це добробут наших дітей. Я працюю в Італії вже 16 років.

Я родом із села, і в мене є єдина дочка Юлія. Незважаючи на наш прекрасний сільський будинок, Юлія завжди віддавала перевагу міському життю, не бачачи майбутнього в селі.

Ми із чоловіком погодилися купити їй квартиру в обласному центрі. Облаштувавшись, Юлія дуже скоро оголосила про свої заручини. На мій подив, її майбутні свекри заявили, що не можуть фінансово брати участь у весіллі.

Щоб зберегти гармонію, я профінансувала і весілля, передала ключі від квартири подружжю та повернулася до Італії. За рік я приїхала на народження онука. Тоді я дізналася, що інші бабуся та дідусь нічого не подарували дитині. Я не загострювала на цьому уваги заради миру в сім’ї.

Однак нещодавно я зіткнулася із ситуацією, яка різко напружила мої стосунки з родичами.

Наше село – популярне туристичне місце, і мій чоловік, який мешкає один у нашому великому будинку, часто приймає у себе туристів, щоб отримати додатковий дохід. На початку листопада моя свекруха виявила бажання приїхати до нас , щоб відсвяткувати день народження чоловіка.

Ми організували проживання та забронювали місцевий ресторан для сімейної вечері. Свято пройшло добре, але коли нам пред’явили рахунок на 10 тисяч, всі раптом стали чекати, що платитиму я. Я так і зробила, сподіваючись, що мені відшкодують витрати, адже це, зрештою, було свято моїх сватів.

Однак вони не зробили жодного руху. Того вечора я довго розмірковувала над тим, чи варто порушувати питання про відшкодування витрат. Зрештою, я торкнулася цієї теми, запитавши, як вони збираються повернути мені гроші.

Ця розмова сильно образила моїх свекрів. Вони різко поїхали, і навіть мій зять тепер тримає на мене образу. Вони так і не повернули мені гроші, а я здивована, не розуміючи: де саме я помилилася в цій ситуації.

КІНЕЦЬ.