У Віри не задалися стосунки з майбутньою свекрухою.

– А я думала, що мій Микита собі в наречені вибере ввічливішу і спокійнішу Аліну, адже вони з дитинства знайомі. Ми з її мамою вже давно вирішили одружити наших діток, – відверто заявила Марія Петрівна в перший день знайомства з Вірою. Вона прискіпливо оглядала дівчину, нітрохи не соромлячись.

– Мамо, не починай, – тихо прошепотів Микита, але Марія Петрівна продовжила. – Сину, краще відразу все розставити на свої місця, ніж лицемірити.

Вона продовжувала нахвалювати Аліну, не помічаючи синових знаків. Віра з людьми такого типу ніколи не стикалася, і така відверта манера поведінки матері нареченого ввела її в ступор. Поки Микита намагався якось зупинити свою маму, Віра мовчала і тільки плескала очима, намагаючись приховати сльози.

Вечір знайомства з майбутньою свекрухою був остаточно та безповоротно зіпсований. Віра ледве досиділа за накритим столом належний час, необхідний для пристойності, а потім швидко збиралася додому. Микита її провів, він намагався згладити неприємний осад від знайомства з його матір’ю.

– Віро, не звертай уваги. Вона добра жінка, просто дуже хотіла, щоб я одружився з Аліною. Вона засмутилася, коли дізналася, що я одружуся з тобою. Дай їй час, вона змириться з нашим рішенням і прийме тебе як рідну, прошу тебе, – просив Микита.

Дівчина не могла довго ображатись, та й Микита доклав усіх сил, щоб покращити її настрій. Молодята помирилися. Трохи пізніше, провівши Микиту і залишившись одна в квартирі, Віра задумалася. Вона одразу зрозуміла, що не уживеться з такою свекрухою.

Віра мала свою чудову двокімнатну квартиру, подарунок батьків. – Доню у тебе буде своя квартира. Ми з батьком хочемо, щоб ти ніколи не залежала від відсутності квадратних метрів, – казала її мати.

Дякую батькам, думала Віра, не доведеться жити під одним дахом із Марією Петрівною. День весілля вже призначено. Прийдеться обмежити спілкування з майбутньою родичкою, вирішила вона.

Зіграли весілля. Микита переїхав жити до Віри та почалися сімейні будні. Через тиждень після весілля завітала в гості до молодих новоспечена свекруха. Віра була одна.

– Ну, привіт, приймай гостю. Хочу подивитися, як ти про мого синочка дбаєш.

Марія Петрівна уважно обстежила квартиру. Хмикнула і пройшла на кухню. Микита був на роботі.

– Ну що у дверях стоїш, як не рідна? Давай накривай на стіл. Що там у тебе на обід? Заодно й пробу зніму, подивлюся яка ти кухарка, – з незрозумілою усмішкою говорила свекруха.

– Я дивлюся, ви любите добре поїсти, – Марія Петрівна густо намазувала червоною ікрою велику скибку батона.

– А ось мені доводиться заощаджувати на всьому. Син свою зарплату тобі віддає.

З апетитом прожувавши один бутерброд, вона спорудила інший.

– Ну не знаю. В Аліни набагато краще виходить готувати їжу. Вона такий салат, як ти мені дала, нарізає акуратними маленькими кубиками, а в тебе помідор на чотири частини порізаний, – продовжувала робити зауваження свекруха, одночасно вплітаючи цей салат.

За салатом пішли котлети з тушкованою капустою. І цю страву свекруха з’їла, принагідно критикуючи її. Віра вже ледве стримувалась, щоб не розплакатися. Щось сказати у відповідь вона не наважувалася. Доводилося мовчки дивитись, як Марія Петрівна з’їдає її обід, та ще й висловлює образливі зауваження. І знову ця Аліна!

Свекруха вирішила, що сьогодні вона свою місію виконала. Вона пішла до виходу, сказавши наостанок: – Бідний мій синочок. Говорила я йому, щоб він не брав за дружину невміху. Навіть пригостити вечерю до ладу не можеш.

І тут Віра не витримала.

– Та ви півхолодильника вже з’їли та ще копчену ковбасу собі у сумку поклали. Я бачила.

Марія Петрівна зупинилася біля дверей і почала картинно хапатися за бік.

– Дожила, мене шматком хліба дорікають. Тарілку супу пошкодувала матері свого чоловіка.

Віра не реагувала. Їй хотілося, щоб ця вистава скоріше закінчилася. Марія Петрівна ще поохала і пішла. Ковбасу вона не повернула. За годину зателефонував Микита і запитав, чи у вас щось трапилося? Мені мама щойно дзвонила. Сказала, що вона прийшла до тебе з добрими намірами, а ти виставила її з дому.

Віра намагалася пояснити чоловікові, як усе було, але він уже за хвилину заплутався в цих салатах та бутербродах. Він зупинив дружину на півслові і попросив Віру м’якше ставитись до його матері. – У неї слабке здоровʼя, ти ж розумієш, треба берегти її – закінчив він розмову.

До Віри свекруха більше не приходила. Тепер вона майже щодня дзвонила синові з якимось проханням і просила його до неї зайти. Микиті доводилося весь час виконувати доручення своєї матінки. Додому він повертався пізніми вечорами, іноді залишався у матері на ніч.

– Невже ти не розумієш, що вона вигадує приводи, щоб привернути більше твоєї уваги, – вже не витримувала Віра, але чоловік лише махнув рукою. – А що мені робити? Мама одразу починає плакати і звинувачувати мене в невдячності. Я не можу на це спокійно дивитись.

Віра до свекрухи в гості не ходила, не бажаючи псувати собі настрій. Марія Петрівна скористалася цим і знову спробувала звести сина з Аліною та при зустрічі з Микитою намагалася бути скромною та сором’язливою, повністю увійшовши до ролі, яку пропонувала їй Марія Петрівна. Між Аліною та Марією Петрівною встановилося повне порозуміння.

Микита піддавався обробці з обох сторін. Віра вже розуміла, що їхній шлюб тріщить по швах. Тепер Микита затримувався після роботи не тільки у матері, а й у Аліни. Потрібно було допомогти їй із краном на кухні, мама попросила, – чесно, зізнався він.

– Дорогий, а тобі не здається, що в тебе є свої крани на кухні і не обов’язково бігти на перше прохання до незаміжньої дівчини? Тобі треба навчитися говорити тверде “ні” своїй мамі. Невже ти не бачиш, що вона вирішила розлучити нас і спеціально підсовує тобі Аліну?

Вірі вже стала набридати довірливість та інфантильність чоловіка. І її терпінню прийшов кінець! Якось Микита прийшов увечері додому і повідомив,

– Кохана, ти ж знаєш, що у мами скоро ювілей. Кругла дата, між іншим, і Микита підняв вказівний палець вгору. – Так от, у мене буде прохання. Ти кудись їдь на пару днів, до подруг або до батьків. Розумієш, мама хоче влаштувати свято, запросити старих подруг та знайомих.

По ресторанах вони не звикли ходити та й дорого. Я хочу для неї вдома влаштувати гуляння. Поки я продукти привезу, приготую стіл, поки приберу після дня народження, якраз треба два дні. Ти ж розумієш, сонечко, що ти спровокуєш мою маму, і свято закінчиться сваркою. Ось я і прошу тебе лише з’їхати на пару днів.

Микита ще щось говорив і не помічав, як у дружини округляються очі. Слухаючи Микиту, вона навіть спочатку не могла повірити, що він серйозно говорить.

– А підлогу твоїй мамі не треба помити, – нарешті вона зупинила промову чоловіка. Микита навіть не зрозумів, що питання було риторичним і з надією в голосі сказав: – А ти можеш? Це було б чудово! Це такий шляхетний вчинок із твого боку. Ви нарешті перестали б сваритися.

Трохи заспокоївшись від сміху крізь сльози, Віра змогла сказати те, що вже давно збиралася.

– Знаєш, що, я довго чекала, коли ж ти подорослішаєш і відійдеш, нарешті, від спідниці мами, але, схоже, чекати я буду довго. Мені простіше подати на розлучення.

Ювілей ти святкуватимеш у вашій однокімнатній квартирі. Або можете розташуватися у квартирі Аліни.

– Ти, що, розлучатися зі мною зібралася? Ти зібралася зруйнувати нашу сім’ю тільки через те, що я попросив тебе поїхати на пару днів? Так я ж заради тебе намагався, щоб ти не почувала себе некомфортно на маминому ювілеї.

– Микита щиро не розумів дружину.

– Та я й сама вже нічого не розумію, але це була остання крапля мого терпіння. Ти так і ходитимеш на повідку своєї матері. А мені чоловік як дитина не потрібний.

Вони розлучились. Микита переїхав жити до матері. Через кілька місяців Ніка дізналася, що він був благополучно одружений з

Аліною і переїхав жити до неї.

КІНЕЦЬ.