Вже давно я дуже багато чую від знайомих жінок різних не дуже приємних історій про те, як їм важко живеться зі своїми свекрухами, як почуєш всі ці історії, то свекруха з невісткою, ледь не перші вороги.

А у мене своя історія, дякувати долі, зовсім інша, на жаль, важка для мене, не зрозуміла.

Я так гордилася, що маю доньку, що й не передати словами, для мене це було справжнє благословення та щастя.

Я думала опора на старість буде мені і підтримка, адже донечка, то не син, син – то чужа дитина, він піде в іншу сім’ю і забуде про тебе, а донька, завжди допоможе і ділом і добрим словом, як кажуть в народі.

Я сама все життя прожила з чоловіком в селі, але працювали старанно, ми обоє працьовиті з ним були.

Надійка у нас ще з дитинства ходила, як королева, усе найкраще у неї було.

Все найкраще в садочку, а потім в школі. Для доньки ми не шкодували нічого, самі могли лише сидіти на хлібі і воді, а донька у нас бачила, ходила та носила все.

Потім Надійка вступила на навчання і для нас з батьком почалися важкі часи, адже потрібно було і одягнути, і нагодувати, і речі гарні купити, ще й на квартиру дати, бо ми не хотіли, щоб Надійка не жила в гуртожитку і не соромилася, що вона з села.

Коли Надійка сказала, що збирається заміж виходити за міського хлопця з досить таки заможної родини, ми з чоловіком аж сяяли від щастя обоє.

Навіть єдину корову продали, щоб допомогти з весіллям. Але воно було в ресторані, у який з нашої родини були запрошені лише я з чоловіком і все, на жаль.

І відтоді життя наше змінилося дуже.

Надія жила у своїх свекрів з чоловіком, у них там дуже величезна квартира.

Як не дивно, але з матір’ю чоловіка моя донька дуже гарно ладнає, вони, як подружки. Донька віддалилася зовсім від нас. До нас ще жодного разу вони не навідалися, а коли я стала натякати, що ми з батьком і до них самі можемо в гості приїхати, донька говорила, що не потрібно, бо свекри люди з гарними манерами, вони не зрозуміють, чому це ми приїхали без запрошення. Але й запрошувати нас ніхто й не спішив.

Вже минуло пів року відтоді, як Надія вийшла заміж, ми не бачилися жодного разу.

Я не хочу набридати їм з чоловіком, а Надія сама рідко телефонує, багато розповідає про свою свекруху, її смаки, яка вона чудова людина.

А ми з батьком не цікаві їй стали зовсім. таке враження, що вона соромиться нас. Родина часто запитує про Надію, цікавляться як вона, як складається сімейне життя, а я не знаю, що й сказати.

Чи це в усіх доньки відвертаються від матерів на старості років, чи це я так виховала сама свою дитину і в тому лише моя вина?

КІНЕЦЬ.