Ми з чоловіком живемо в заміського будинку. Будинок дуже великий, тому разом із нами живе свекруха. Сама по собі вона дуже добра і мила, але деякі її звички мене все одно дратують. Свекруха завжди все робить по-своєму, не слухає чужої думки.

С початком повномасштабного вторгнення я виїхала до Німеччини. А свекруха залишилася на господарстві. В домі є багато підвалів, тому в разі чого сховатися вона мала змогу. Але, дякувати Богу ми живемо на в тій частині України де відносно безпечно.

Тому свекруха, яка в нас добра та енергійна, записалась в ряди волонтерів. Вона допомагала людям, які бігли від війни. Я знаю, що вона на деякий час навіть надавала притулок у нас в будинку. Я не була проти, єдине просила, щоб вона закривала нашу кімнату.

Але коли я повернулась додому виявила, що половина речей у моєму гардеробі відсутня.

-Куди поділися всі мої речі? – Запитала я у свекрухи.

-Я їх віддала нужденним, у тебе і так занадто багато одягу в шафі, ти не збіднієш, купиш собі ще щось, – сказала свекруха.

-Ви це серйозно? Ви не могли зателефонувати та запитати мого дозволу? Якщо ви не помітили, то ви віддали речі, на яких були етикетки, це були нові речі, дуже дорогі, – невдоволено сказала я.

-Я ще раз кажу: у тебе і так грошей вистачає, купиш собі нові, – відрізала вона.

Спочатку я дуже обурилась на неї, а потім схаменулась і попросила вибачення. Адже на той момент вона діяла швидко, вона забезпечувала людей, які втратили все хоча б чимсь і одягом у тому числі.

КІНЕЦЬ.