Свекруха дістає нас із чоловіком своїми причіпками, що ми, нібито, мало дбаємо про дитину і нічого не можемо їй дати. Вся така правильна та дбайлива. Я довго мовчала, чекала, що або чоловік це припинить і зробить їй зауваження, або вона сама вгамується. Але дива не сталося. Вчора я з нею посварилася, поставивши лише одне запитання – а що своєму синові дала вона?

Чоловік виріс у повній родині, його батька не стало за два роки до нашого весілля. З того часу його мати почала вимагати до себе занадто багато уваги. Я ще не була знайома з цією жінкою, а вона мене вже дратувала.

Я слухала розмови свого чоловіка, на той час ще майбутнього, з мамою, і в мене складалося враження, що вона інвалід, який ледве ходить. Обережно розпитувала чоловіка, виявилося, що нічого такого особливого зі свекрухою не відбувається. Звичайний набір літньої людини – тиск, суглоби, стомлюваність. Але поводилася вона так, ніби не сьогодні – завтра вона піде на той світ.

Після того, як ми побралися, свекруха вирішила, що треба притиснути мене до нігтя, щоб я разом із її сином бігала по першому її клацанню. Тут вона прогадала. Мені на момент весілля був вже тридцять один рік, тож вибудовувати особисті кордони я вже вміла.

Не дозволила я мамі чоловіка влізти в наше життя, хоч вона дуже старалася. Прямим текстом заявила, що в гості щодня ми її не чекаємо, перевіряти, як і чим я годую її сина не треба, і вчити мене життю пізно. Якщо виникнуть якісь питання, то я поставлю їх своїй мамі.

– Зіпсуєш стосунки зі свекрухою, вона тобі потім мститиме, чоловіка від родини відривати буде. Могла б і не так різко поводитися,– докоряла мені мама.

Я намагалася поводитись не так різко та прямолінійно, але що з моєю свекрухою це не працює, з’ясувала ще до весілля. Тому довелося переходити до тяжкої артилерії. Після цього, як і передбачала моя мама, свекруха спробувала відігратися, почавши дзвонити синові вечорами та у вихідні. Жінці різко ставало “погано”.

Чоловік з’їздив раз, другий, а на третій я йому запропонувала збирати речі та переїжджати до мами.

– Ти не розумієш, що це маніпуляція? Що ти там робиш, коли приїжджаєш?

– Ну, даю їй воду та пігулки. Потім нічого, просто сиджу, — почухав потилицю чоловік і насупився.

Наступного маминого “приступу” він сказав, що зараз викличе їй швидку. Свекруха так жваво з ним скандалила, що навіть розгубила образ людини що помирає. Чоловік переконався в моїй правоті та став раціональніше ставитися до маминих скарг.

Після цього кохання свекрухи до мене не додалось, зрозуміло. Спілкуватись вона зі мною демонстративно перестала, але мені це було тільки на радість.

Новий виток спілкування розпочався, коли з’явився наш син. Звісно, з перших днів свекруха стала сипати марними порадами, голосити, що ми погубимо дитину, тому що її не слухаємо, лізла під руку, нібито виявляючи турботу про онука. Я в якийсь момент просто перестала відчиняти їй двері.

Коли дитині виповнилося п’ять, у свекрухи прокинулись нові ідеї – треба дитину записувати на різні гуртки, вже наймати репетиторів, щоб вчити мови, водити в басейн.

– Ось у Тетяни Сергіївни онук вже двома мовами говорить! А чому? Тому що батьки їм займаються, часу багато витрачають, щоб у дитини було майбутнє. А ви що?

– В Оленки син у приватний дитячий садок ходить. Там вони мають індивідуальну програму. Діти виходять готовими до школи, вже хоч до другого класу віддавай. Дорого? Так для дитини треба старатися, це ж фундамент її майбутнього!

А ми з чоловіком не вважали, що дитину варто з раннього віку змушувати жити у постійному стресі. У дитини має бути дитинство, де її графік не розписано щохвилини. Коли йому самому захочеться кудись ходити, ми це забезпечимо. Коли будуть потрібні репетитори, ми їх знайдемо.

Коли син пішов до звичайної школи, а не до якоїсь дорогої гімназії, свекруха звинуватила нас у тому, що ми погані батьки, яких зовсім не цікавить майбутнє дитини.

– Ну яку зараз освіту можна здобути у звичайній школі? Ким він потім буде? Ви просто рубите дитині старт у житті!

Але остаточно мене обурило, коли свекруха заявила, що нам треба взяти в іпотеку квартиру, щоб наш син потім ні в чому не потребував. Типу, якщо ми все одно не займаємося його розвитком, то треба дати хоч якийсь старт. І це було вже занадто.

– Шановна мама мого чоловіка, ви звинувачуєте нас, що ми погані батьки, нічого своєму синові не даємо – ні освіти, ні навичок, ні рахунків у банку, ні житла окремого до повноліття. А в мене питання – що дали своєму синові ви? Коли ми з ним одружилися, він прийшов з однією валізою до моєї квартири. Щось він не знає кілька мов, не чемпіон з шахів. Ще й у звичайній школі навчався.

Напевно, це тому, що ви дуже погана мати?

Свекруха почала надуватися, а я продовжувала. Поцікавилася, який старт мій чоловік отримав. Де квартира? Де блискуча та популярна освіта?

Ми з чоловіком одразу жили у моїй квартирі, яку потім продали, додали гроші з продажу машини чоловіка, наші накопичення та купили своє житло. Великих багатств у спадок від мами чоловіку теж не світить. Осві

КІНЕЦЬ.