Микола був самотнім чоловіком, але його все влаштовувало в житті.

Квартира в нього була у тихому районі. Автобусна зупинка біля будинку, магазини. Балкон виходив на тихе подвір’я з деревами й кущами.

І якщо відкрити розсувні вікна, то в квартиру заходила свіжість і аромат зелені.

Одружений у свої тридцять із невеликим Микола не був.

Ну от якось не виходило в нього. Серйозні стосунки завжди зазнавали краху з різних причин, що від нього не залежали, і він вирішив, що не буде наступати на ті ж граблі.

Та й, чесно кажучи, через свій характер Микола був досить несміливим, щоб проявляти ініціативу в знайомствах, жінки самі її проявляли, він не відмовлявся, але нічого путнього з цього не виходило.

І поступово молодий чоловік дійшов висновку, що йому й одному непогано. І навіть комфортніше – не звітувати ні перед ким, не прислухатися до чужої думки і вирішувати, як витрачати свій дорогоцінний життєвий час.

Чоловіком він був досить симпатичним, стежив за собою й займався спортом. Колеги часом цікавилися: чому не одружишся, чи є хтось на прикметі?

Але він завжди відповідав те саме – не знайшов ще своєї другої половинки.

І в цьому він був цілком правий. Хоча легкий внутрішній дискомфорт все ж таки відчував.

Того вихідного Микола прокинувся з почуттям, що добре виспався. Він солодко потягнувся, встав, зробив зарядку, прийняв душ.

Потім зробив легке прибирання, яке було вже йому звичне. Генеральне він робив раз на місяць.

Микола із задоволенням приготував собі сніданок, омлет і каву з грінками, і зайнявся неробством.

Але холодильник був порожній. Треба сходити по продукти.

Магазини він не любив, тому відтягував час походу, дивився телевізор, навів лад на балкон, закинув прання у пральну машину і нарешті зібрався в магазин. Завтра неділя, хотілося побалувати себе чимось смачненьким і на тиждень закупитись.

Микола взяв, що треба і став у досить довгу чергу до каси з думкою про те, що міг би й раніше прийти.

А зараз усі хазяйки свої справи переробили і ось вони тут як тут.

Попереду нього стояла охайна бабуся під вісімдесят. Вона тримала у руках кошик, дно якого було ледь прикрите – батон, сир і ще якісь пакетики. Микола не розглядав, якось незручно.

Коли підійшла її черга, касирка швидко «пропікала» її невелику покупку й оголосила загальну вартість, після чого старенька розгубилася.

– Мені не вистачить, доню, – сказала вона винуватим тоном.

Жінка за касою виявилася, на щастя, цілком доброзичливою.

– Що забираємо тоді? Хліб, сир, молоко? – спитала вона спокійно.

– Ні, заберіть корм для кішки, молочка вона поп’є сьогодні, – соромлячись сказала літня покупчиня, але тут у розмову вступив Микола:

– Не треба, не прибирайте, я доплачу. Скільки там?

І він простягнув гроші. Питання вирішилося, старенька щиро подякувала йому, а він відмахнувся:

– Дрібниці, матусю. Не хвилюйтесь.

Жінка за касою дивилася на нього дуже приємним поглядом і теж подякувала за чуйність.

Він забрав свої пакети, вклав їх у свою містку сумку й вийшов із магазину. А на сходах побачив ту саму стареньку жінку. Підійшов і спитав, чи не потрібна допомога.

– Синку, дякую тобі. Добра в тебе душа. Я маю гроші вдома, просто беру з собою не все, щоб не втратити. І ось… Не вистачило. Якось незручно.

– Нічого буває. Тільки не пропонуйте мені їх повернути. Я люблю кішок, у моєї бабусі була Мурка руденька.

– Ось і я про це. Гроші не пропоную, знаю наперед, що не візьмеш. А ось з кішечкою моєю біда прямо. Не забереш її до себе, синку? Я до доньки їду на зиму, а зять ну ніяк її не хоче брати. Не любить він її. І подіти куди, не знаю.

Микола задумався. Надто вже несподівано все якось.

– Мені треба подумати. Я якось не планував заводити живність.

– Ну й добре. Ні так ні. Може, із сусідів хтось погодиться…

І вона почала спускатися вниз сходами. Але Микола наздогнав її, взяв із рук пакет і запропонував провести.

– Через дорогу тільки, а далі вже я сама. Он мій будинок, поряд зовсім.

Усю дорогу вони розмовляли, і у Миколи щось наче клацнуло всередині: не може він не допомогти. Та й взагалі, чому б не взяти у квартиру кішку? Як поводитися з котами, він знав, бабуся вчила. І Микола спитав:

– Переночка для кішки у вас є? – і отримавши ствердну відповідь, сказав, що згоден.

…Вже майже місяць, як Микола жив не один. Звідки взялися й енергія і життєва сила! Навіть колеги помітили зміни – завжди у хорошому настрої. І на роботі виявляв ініціативу, начальство почало придивлятися.

І ще й з Вікторією роман склався! Вона секретарка керівника, але залицятися до неї поки що не вдалося нікому.

А тут вона сама заговорила якось із Миколою. Потім вони разом пообідали, а потім у кіно сходили.

Коли він вперше запросив дівчину додому, їх зустріла Джуля, скорочене від Джульєтта.

Вона вийшла в коридор і граціозно вигнула спинку – погладь, мовляв, господарю.

А при цьому продовжувала поглядати на гостю своїми зеленими виноградними очима.

– Ой, яка гарненька! – вигукнула Віка, взявши її на руки.

І справді, сподобалися вони один одному, хоча з Вікою Миколі було нелегко.

Дівчина була вимогливою і до того ж любителькою розваг – водила його з собою на вечірки, зустрічі, і йому доводилося надовго залишати Джулю одну.

Вона нудьгувала і було видно, що ображалася.

– Нічого, пухнаста моя, ну зрозумій, так треба. Мушу ж я сім’ю створити. Тебе скоро заберуть, а мені що? Я ж кожному потрібен хтось поруч, – пояснював він своїй підопічній, тримаючи на колінах і погладжуючи по шовковистій шерсті.

Але все загострилося в той момент, коли Вікторія запросила його за місто на дачу якогось свого знайомого на чотири дні, з п’ятниці до понеділка.

– Ну а Джулю я куди подіну на чотири дні, Віко? – запитав Микола. – Не з собою ж її брати?

– Ще що вигадав! Твоя кішка, ти й вирішуй. Відповідь даси завтра на роботі. Їм треба знати, скільки людей буде.

Вона навіть у квартиру не зайшла, виказала все категоричним тоном і пішла, гримнувши дверима.

Ситуація була не найприємнішою, але наступного дня Микола сказав Вікторії, що не зможе скласти їй компанію.

– Так! Або я, або кішка, яка, зауваж, ще й чужа. Вибирай!

– Кішка! – у тон їй відповів Микола, і його черговий роман був закінчений.

Ні, при бажанні він спробував би домовитися з кимось на роботі хоча б. Але ні тон Віки, ні тим більше її ультиматум йому не сподобалися. І він задумався про те, як складеться їхнє життя з таким її характером, зарозумілістю?

Що ж, не довго він і тривав. Вони розійшлись. Віка знову зробила неприступний вигляд і розмовляла з Миколою так, ніби він її недбалий підлеглий.

Зате вдома на нього завжди чекала вірна і любляча Джуля, лащилася до нього, муркотіла, і з нею йому було по-справжньому добре, тепло і затишно.

Та гірке розчарування спіткало Миколу раптово. В один із весняних вихідних днів йому зателефонували.

– Це Микола? Привіт. Я мушу забрати у вас кішку. Мамину. Вона не дуже надокучала вам за ці місяці?

Ця жінка дзвонила йому кілька разів, запитувала про кішку, але більше двох хвилин вони ніколи не розмовляли.

– Ні. А коли ви хочете забрати її?

– Давайте завтра. Коли вам буде зручно?

– Та я сам принесу, десь по обіді, – сказав Микола і засмутився майже до сліз.

А Джуля наче відчувала недобре, дивилася на нього так жалісно, що серце в нього аж стрепенулося. Не хотів він з нею розлучатися.

Вона скрасила його життя, допомогла розібратися у стосунках з Вікою, завжди спала у нього в ногах і не завдавала жодного клопоту.

Хоча ось про Вікторію він чомусь знову замислився. Так йому не хотілося залишатися одному! Може, спробувати запросити її в ресторан, порозумітися і почати все знову і по-доброму? Особливо зараз, коли він втрачає Джулю. Так і заснув Микола із цими сумними думками…

…В неділю вранці, Микола прокинувся рано. Він вмився і поспішив на кухню готувати сніданок.

Микола насипав Джулі корму, а собі поклав у тарілку яєчню і налив склянку молока.

Вони з кішкою разом снідали, як раптом пролунав дзвінок у двері.

– Хто це там так рано прийшов вже? – невдоволено пробурмотів Микола і поспішив у коридор.

Чоловік повернув ключ у замку, відкрив двері. Він глянув хто там прийшов і застиг на місці від побаченого.

– А-а-а, ви це до кого?.. – тільки й пробурмотів Микола, не вірячи своїм очам.

На порозі стояла незнайома дівчина і така вже симпатична, що навіть образ Вікторії раптом потьмянів у його свідомості!

– Привіт. Я по Джульєтту. Мама дзвонила вам учора.

– То ви що, самі її понесете? Вона ж тяжка! – запитав Микола.

– Я машиною, не переживайте. Допомогти вам її зібрати?

Він пропустив дівчину в квартиру, вона знайшла Джулю і взяла на руки.

– Гарненька моя, як ти тут?

Микола приніс переноску, вимив чашки для корму, в окремий пакет склав корм, що залишився, почистив лоток, його теж спакував.

– Який ви хазяйький, – сказала дівчина і посміхнулася.

– А ви хочете чаю? – раптом спитав Микола, не хотілося йому їх відпускати, і він відтягував момент.

– Не відмовлюся! – і дівчина з кішечкою сіла на табуретку.

– Мене Вікторія звуть, а вас Микола, так?

– Цього ще не вистачало! – подумав він, але при одному погляді на дівчину зрозумів: – Є різні Вікторії.

Вони весело пили чай з печивом, купленим напередодні.

Як виявилося, батьки просять Віку пожити з бабусею, доки вони не вмовлять її переїхати до них назавжди.

– А я й не проти, – сказала вона. – Ось, роботу шукаю тепер. Я вихователька, у дитячому садку працювала. Якщо знайду, то я залишуся.

І Микола став запевняти її, що знайде обов’язково! А сам уже про це тільки мріяв.

Потім вони разом доставили Джульєтту бабусі, та мало не плакала від радості.

Він познайомився із мамою Вікі, а наступного дня запросив дівчину на побачення.

При цьому ні боязкості, ні збентеження не відчував. Куди все поділося? Навпаки, впевненість та спокій.

Через тиждень вони провели маму Віки додому. Вона помахала їм із машини і навіть підморгнула Миколі зі словами:

– Залишаю доньку під вашу відповідальність.

Так, це не кішка, звісно. Але відповідальності він не боявся. Якби Віка була поруч, Джулю можна було б відвідувати, і бабуся була б здорова. Тоді і він буде щасливим!

Все так і сталося. Вікторія знайшла роботу, вони практично не розлучалися.

А всі вихідні вони проводили однією дружною сім’єю за бабусиними пиріжками, прогулянками вечорами й плануванням майбутнього.

Микола готовий був зробити Вікторії пропозицію, а вона потайки чекала цього, але вигляду не подавала.

Хоч і не сумнівалася. У його коханні вона була впевнена, як і у своєму. І обоє обожнювали Джульєтту, яка звела їх на життєвому шляху…

КІНЕЦЬ.