Мишко невдоволено возить ложкою по ненависній манній каші. Йому п’ять. Він вже досить дорослий, щоб мати свою думку, але маму не хочеться засмучувати. Якщо Мишко не з’їсть кашу, мама засмутиться, а мам засмучують лише погані хлопчики. Так сказала сама мама, а вона брехати не буде.

Михайло хороший хлопчик, Михайло з’їсть кашу, хоча він терпіти її не може. Але мама сказала, що каша корисна, від неї він виросте великим та сильним. Мамі видніше.

Мишкові вже дванадцять років. Манна каша не виправдала покладених на неї надій, сильним Мишко не був. Великим – це так, але чомусь лише в місці відсутнього преса.
Усі хлопчаки в класі ходять на бокс чи футбол. Мишко теж хоче записатися до секції, більше його приваблює бокс, бо там не треба бігати.

А ці хлопчики зі старших класів, які ходять на бокс, мають такий крутий вигляд. У своїх мріях Мишко вже теж старшокласник, який довго займається боксом, він теж крутий.

Але мама висловилася рішуче проти, назвавши його бажання ідіотським і заявивши, що йому там обов’язково відіб’ю голову та нирки, а в нього з останніми й так не все гаразд.
Мишко хотів наполягти, але в очах у мами застигли сльози та вона тремтячим голосом запитала, чи не хоче він її засмутити.

Засмучувати маму Мишко не хотів. Він же майбутній чоловік, а чоловіки не повинні засмучувати жінок, особливо своїх мам.

Мишко записався на шахи, як і порадила мати. Вона сказала, що це допоможе йому стати найрозумнішим, що стане в нагоді в житті. Мамі видніше.

Мишкові сімнадцять років. Попереду вже випускні іспити та вступ до університету. Сам Мишко схиляється більше до фізики, вона дається краще, та й інтерес є.

Але мама вважає, що в цій сфері на її сина чекає лише розтягнутий светр, тижнева щетина, розбавлений спирт, мізерна зарплата та страшна аспірантка.

Мама бачить сина успішним юристом. Каже, що там він заробить багато грошей, стане шановною людиною та виб’ється у люди. Мишко намагався несміливо протестувати, що юриспруденція та інші гуманітарні галузі його не спокушають, але мама хапається за серце та ковтає ліки.

Мишко зітхає і здається. Юридичний так юридичний. Зрештою мама йому поганого не порадить, мамі видніше.

Мишкові двадцять два роки. Він закоханий у Катю, Катя закохана в нього і він хоче зробити їй пропозицію, щоб потім жити з нею все життя.

Але мама називає Катю меркантильною, яка полює за квартирою Мишка, яка стане його, коли мама помре. І якщо Мишко одружується зі своєю Катею, то мама помре дуже скоро від засмучення, яке призведе до розриву її люблячого серця. До того ж мама бачить, що Катя не придатна для одруження особа, вона не зможе доглядати Мишка так, як він того заслуговує. І ноги у неї криві.

Мишко до смерті не хоче засмучувати маму. Напевно, Катя йому справді не підходить. І ноги в неї ніби криві, тепер Мишко це бачить. Хоча… Ні, вона йому не пара, мамі видніше.

Мишкові сорок. Працює він усе там, куди його після закінчення університету прилаштувала мама. Гроші отримує невеликі, проте все офіційно і є всі соцгарантії.

Живе він так само з мамою. Була пара спроб збудувати свою сім’ю, але у першої кандидатки мама виявила невміння готувати, а у другої був вже один шлюб за плечима і дитина, що привело маму до передінфарктного стану.

Мама вважає, що Мишко ще знайде своє щастя, адже він чоловік у розквіті років. Він вже має життєвий досвід і на роботі його цінують. Звичайно, він ще одружиться, і не на якійсь там, а на найкращій жінці.

Напевно, все так. Мама ж не буде йому брехати, і взагалі, мамі видніше.

Робочий день закінчено. Мишко встає з-за столу, підтягує штани, згладжує сорочку на об’ємному животі, пригладжує долонями залишки кучерів і бере куртку. Час додому, мама чекає.

Не варто зараз затримуватись, темніє рано, а на вулицях неспокійно. Так мама каже, а мамі видніше.

КІНЕЦЬ.