Маю знайому одну, Світлану. Вона людина дуже позитивна, але остання розмова з нею була сумною, на жаль.

– Останнім часом у мене вже сил ніяких просто не вистачає, я втомилася від такого безгрошів’я, – розповідає 38-річна Світлана.

– На дітях своїх добре так економлю, не можна так, сама розумію, але по-іншому не виходить зараз у мене ніяк. На днях чоловік зарплату свою отримав, нарешті, здавалося б, ура, ми вже чекали цього!

Але яке там. За квартиру заплатили, за зв’язок, борги роздали, один раз купили продукти усякі, бо вже вдома нічого, практично, не було – і сьогодні у мене в гаманці вже одні копійки, до авансу не доживемо вже ніяк, бачу, без того, щоб позичати у когось. У матері позичати вже незручно. Не знаю що й робити тепер!

У Світлани і її чоловіка двоє дітей: школярка-третьокласниця та меншому синові 6 років виповнилося нещодавно, тому витрат в родині чимало.

Добре ще, що квартира у них своя – батьки допомогли купити невеличку однокімнатну відразу після весілля.

Тісно, ​​звісно, але зате хоч за оренду платити не потрібно та й кредит віддавати не приходиться.

Щиро кажучи, вони зараз і банальну комуналку ледве тягнуть.

– А вже за групу подовженого дня треба заплатити терміново, на випускний з садочка здати – мені вже написали, що якщо до кінця тижня не здамо хоч частину, на випускний не йдемо. Я це розумію, адже ніхто з батьків не буде платити ще й за чужу сім’ю, та й мені самій незручно дуже буде, – сумно говорить Світлана.

– Доньці куртку треба нову купити, рукави вже короткі в старенькій. А у сина все мале, все треба купувати з нуля. На які гроші? Ніяк не збагну!

До недавнього часу Світлана подібними питаннями не дуже й то цікавилася: чоловік досить таки непогано заробляв, і на все необхідне їм вистачало.

Звичайно, вони не шикували особливо, але дозволити собі могли багато чого з того, про що зараз і не мріють: обновки, поїздки, подарунки друзям, спонтанні посиденьки в кафе, піцу на замовлення, квіти і сюрпризи. Нечасто, але все ж, час від часу.

А рік тому чоловіка Світлани раптово скоротили на роботі, і все їхнє життя встало з ніг на голову, на жаль.

Це при тому, що без роботи її чоловік довго не сидів.

Він не знайшовши хорошої роботи, через пару місяців після звільнення чоловік пішов працювати туди, куди його взяли. Так, з гігантськими втратами всюди, де можна: і в зарплаті, і на посаді, і в престижі. Якщо раніше він отримував на руки 18 тисяч гривень щомісяця, то на новій роботі йому платять лише 9 тисяч гривень, а з нинішніми цінами це дуже мало для сім’ї.

Причому, за ці скромні гроші він працює дуже важко.

– Ну а що робити, – зітхає чоловік Світлани.

– Вже й 10 тисяч гривень все ж більше, ніж зовсім нічого, або невеличкі підробітки одні. Роботи немає! Я чесно шукав, вдень і вночі сидів в інтернеті, піднімав знайомства. Трапиться щось краще – я, звичайно, піду. Ні хвилини зайвої на цій роботі не залишуся!

Втім, щоб щось трапилося, треба шукати, а на пошуки у нього просто немає сил.

Приїхавши додому майже в ночі, він, перекусивши, падає спати, адже так втомлюється за день, що сил та часу більше ні на що не вистачає зовсім. Вставати чоловікові на роботу дуже рано, адже добиратися до нового офісу доводиться дуже далеко.

Ні, Світлана у чоловіка на шиї не сидить, сама теж працює, навчає дітей дошкільного віку в центрі розвитку малювання.

Зарплата у неї, звичайно, невелика зовсім, мінімалка, оскільки годин трохи, але зате в цій роботі купа інших плюсів.

Близько до будинку, наприклад, відносно вільний графік, дуже хороший колектив, можливість самій забирати зі школи і садка власних дітей, не наймаючи для цього нянь.

До речі, величиною її зарплати в дитячому центрі чоловік ніколи навіть не цікавився – це були гроші самої Світлани завжди: на манікюр, перукарню, косметику і всякі інші приємні дрібниці.

– У нас як в анекдоті, – поділилася раніше Світлана.

– Гроші чоловіка – сімейний бюджет, а гроші дружини – тільки гроші дружини.

Зараз з цією системою давно все забуто: моя подруга вкладає свою зарплату в сім’ю, щоб так-сяк зводити кінці. Який вже там манікюр. Звичайно, їй все це страшенно не подобається, вона злиться. А останнім часом все частіше стала думати, що такий стан справ – зовсім не тимчасовий, а тепер коли б не постійний.

Мабуть, ситі часи для їх сім’ї скінчилися, прийшли часи важкі та непосильні. Це Світлану дуже засмучує, вона розчарована у своєму сімейному житті.

– В голові думки тільки про гроші, – скаржиться вона мені.

– Скільки їх залишилося, де взяти, як дожити. Набридло! Поговорила з мамою своєю, серйозно думаю вже про розлучення з чоловіком.

Одній мені буде легше, я зараз це бачу так. Мама буде сидіти з дітьми, вона не проти, вони великі вже. Я знайду нормальну роботу, на аліменти подам. Квартиру продамо, поділимо з чоловіком її на двох.

Так одне те, що годувати не доведеться дорослого чоловіка, вже полегшення для мене. Адже 10 тисяч гривень заробляти в столиці – ну це я не знаю, ще пошукати треба таку ще роботу.

А тут ще свекруха підлила олії в вогонь, як кажуть в народі. Подивилася на спілкування Світлани з чоловіком на дитячому святі і стала вчити невістку життя:

“Не можна так, ви сім’я, чоловік твій робить, що може, на дивані не сидить, а ти на нього сваришся на рівному місці, подивися на себе з боку”.

– Поки він хороші гроші отримував, був потрібен, – дорікала Світлані свекруха її.

– А як грошей стало менше – виходить, не потрібний став?

Світлана же вважає, що на 10 тисяч гривень – це не життя для сім’ї з чотирьох осіб. І якщо чоловікові потрібна сім’я, він в такій ситуації повинен навиворіт вивернутися, але щось придумати. А не сидіти майже рік на копійчаної зарплатні. А він навіть нічого й не збирається змінювати, його влаштовує все.

Світлана серйозно настроєна на розлучення, вже дочекатися не може, коли заживеться їй легше без чоловіка.

Але хіба їй краще буде одній? Хіба не помиляється вона?

КІНЕЦЬ.